Начальниця штабу Lasar’s Group Неля Шелякіна — про шлях від геймдеву до війська

Сьогодні Неля Шелякіна має звання майор і є начальницею штабу спецпідрозділу безпілотних авіаційних комплексів Lasar’s Group у складі Національної гвардії України. Втім до повномасштабного вторгнення про службу вона навіть не замислювалася — у кар’єрному фокусі спочатку був геймдев, а згодом медіасфера.

В інтерв’ю GameDev DOU Неля Шелякіна розповіла, чому пішла служити, як створювали Lasar’s Group і які питання щодо війни для неї лишаються складними.

«Це був хороший базис». Про навички з IT і медіа, які стали фундаментом для подальшої служби

Армія неабияк змінює і загартовує. Певно, ніщо у цивільному житті не вплинуло на мене настільки сильно, наскільки час, проведений тут. Але й говорити, що до армії я потрапила без потрібних вмінь, було б не зовсім правильно — багато знань і навичок я отримала, працюючи в геймдеві й медіасфері ще до війни. Це був хороший базис.

У 2012-му мені пощастило долучитися до компанії iLogos. У Луганську, де я мешкала тоді, IT чи геймдев не були розвинені — iLogos була, певно, єдиною студією, яку знало чи не все місто, а працювати там було досить круто. Я потрапила у команду, коли iLogos розширювала співпрацю з іноземними компаніями. Тоді з’явилася вакансія Executive Assistant — шукали людину, яка б допомагала з адміністративними й операційними питаннями керівнику нового напрямку. Досвіду роботи на такій позиції я не мала, але англійську знала добре — завдяки цій перевазі мене найняли.

Саме в iLogos я зрозуміла, що таке робота складної команди над спільним результатом, що означає працювати в умовах жорстких дедлайнів, і навчилася координувати багато процесів одночасно. І саме з iLogos я співпрацювала, коли росія вперше вторглася в Україну й окупувала частину Донбасу. Тож ще у 2014-му я побачила, як виглядає менеджмент у кризовий і критичний момент.

На щастя, компанію вдалося зберегти, і я пропрацювала в iLogos аж до 2016-го, вже з Києва. Та з роками робота ставала все більш однотипною, а це не для мене. Я з тих людей, котрим завжди потрібен рух, розвиток — ідеально, якщо професійна зайнятість є суспільно значущою. У пошуку чогось такого я натрапила на вакансію керівника адміністративної служби в ток-шоу Савіка Шустера. Про медіа я нічого не знала, але ті цінності, які відстоювала команда, їхня боротьба за свободу слова, за розвиток саме незалежної України дуже перегукувалися з моїми, тому я вирішила спробувати — й пройшла відбір.

Як керівниця адмінслужби я співпрацювала з продюсерами, була залучена до підготовки прямих ефірів, відповідала за документообіг, пошук людей, координацію роботи колективу... Саме там я побачила, як працює публічна комунікація під тиском і наскільки величезний вплив має не лише інформація, а й те, як і хто її подає. У прямому ефірі щосекунди щось може піти не так, при цьому кожне слово здатне вплинути на сприйняття ситуації сотень тисяч людей. Під час роботи в медіа у мене абсолютно зник бар’єр у комунікації, адже спілкуватися треба було з журналістами, політиками, активістами й не лише. А всі люди різні, й до кожного треба було знаходити підхід.

Підтримувати життєдіяльність організації такого формату й масштабу допомагає чітка структура. У Шустера її вибудував і розвивав Павло Єлізаров (продюсер, бізнесмен, громадський діяч, з 2022-го — командир ОЗСП Lasar’s Group НГУ, а з січня 2026-го — заступник командувача Повітряних сил ЗСУ,— ред.). На його модель структуризації я до сьогодні рівняюся.

Із командою шоу Шустера я пропрацювала до самого повномасштабного вторгнення. Події 24 лютого стали для мене шоком, але страху не було: на жаль, ті, хто родом з Луганська, як я, не з чуток знали, на що здатна росія. Ми з командою навіть розглядали можливість ефіру 25 лютого, однак не склалося.

Я точно знала, що не зможу сидіти вдома — мені треба було бути залученою у будь-яку активну діяльність, пов’язану з допомогою країні. Тож коли Єлізаров сказав, що йде в ТрО, я теж виявила бажання долучитися. Згодом на практиці стало зрозуміло, що навички, здобуті з 2012-го у приватних компаніях, неабияк корисні і там, адже війна не обмежується суто бойовими діями на лінії фронту.

«Життя з нуля за новими правилами». Про входження у військову реальність та дисципліну

До лав тероборони мене прийняли у березні 2022-го. Перед цим була ґрунтовна співбесіда. Питали, чи впораюся я з будь-якими викликами, які можуть статися під час служби, наприклад, чи готова сидіти в окопі. Я відповідала ствердно — вже тоді було усвідомлення, що життя, як раніше, не буде. Втім у підсумку в окоп мене ніхто не відправив. Я почала займатися документацією та комунікаціями (з добровольцями і волонтерами). А спали ми у спальних мішках в підвалі.

Спати тоді випадало по 3-5 годин — це був період максимальної віддачі. Завдання не були важкі, але їх завжди було багато й різних. Невдовзі командир побачив у мені потенціал і став доручати більше. Завдяки цьому я стала розуміти, як влаштована військова частина, що в армії дозволено, а що ні, як працювати з нормативною базою, чим є орган державної таємниці тощо.

Особисто для мене найбільш складним був саме процес входження у нову реальність — почати жити з нуля за новими правилами. Йдеться навіть не стільки про умови (як-от старі запилені приміщення, відсутність відремонтованих санвузлів). Насамперед я кажу про втрату відчуття свободи — за казарменного режиму ти собі не належиш (потрібно носити форму і виходити за межі ППД тільки з дозволу). Пристосуватися допомогли мої риси характеру: я оптимістична та витривала людина й вірю, що будь-які складнощі в підсумку підуть на користь, бо дадуть поштовх до розвитку. Крім того, я відчувала й відчуваю, що ми вистоїмо: якщо народ масово піднявся, ситуація не скінчиться на користь ворогу.

«Мало хто вірив, що такий підрозділ можна створити». Про шлях від ідеї до створення Lasar’s Group

Після завершення бойових дій на Київському напрямку у квітні 2022 року в ТрО сформувалася команда з переважно колишніх цивільних, які й далі хотіли бути корисними у боротьбі за незалежність. Разом з тим це були люди, які вірили в інновації — як на фронті, так і в тилу — та їхню перевагу у війні. Тоді всі знали, що таке безпілотник, але мало хто вірив, що в українській армії вдасться створити окремий підрозділ, який займатиметься БпЛА й активно протистоятиме ворогам за їх допомогою. Вірив у це Єлізаров — він і очолив цілий рух. До нього долучилися дійсно потужні й талановиті люди, які взялися перетворювати задум у реальність. Мені пощастило рухатися з цією командою далі.

Ми створили презентацію майбутнього підрозділу, ходили по різних родах військ і пояснювали, чому треба створити таку бойову одиницю, чому ми маємо до них долучитися у складі нового підрозділу. Зрештою з ТрО ми перейшли до ССО, а звідти — у Національну гвардію України, де змогли остаточно сформуватися.

У вересні врешті було створено окремий загін спеціального призначення Lasar’s Group у складі НГУ. З нашої команди хтось був залучений до технічної розробки, хтось проводив тестування, хтось відпрацьовував тактику застосування на полі бою та налагоджував взаємодію з бригадами на лінії зіткнення. Я обіймала посаду офіцера групи аналітичної розвідки, де ми вивчали інноваційні інструменти аналітики, зокрема — систему «Дельта», і намагалися вибудувати нові підходи до ведення розвідки. Але враховуючи попередній досвід, я взяла на себе також організаційну частину: комунікацію з вищим командуванням, узгодження нормативної бази формування штатної структури, комплектування тощо.

Коли підрозділ тільки створювався, це була невелика команда людей, які вірили в потенціал нових технологій і в те, що розум та інновації можуть переважувати силу. Багато речей тоді фактично створювалися з нуля: і підходи, і процеси, і сама структура підрозділу.

З часом підрозділ значно виріс: з’явилася чітка організаційна структура, напрацьований досвід, системна підготовка людей і розуміння того, як ефективно використовувати технології у бойових умовах.

Його унікальність, на мою думку, у поєднанні кількох аспектів: це команда людей з різним професійним бекграундом, готовність швидко адаптуватися до нових викликів, швидкість прийняття рішень і постійний фокус на інноваціях.

Щодо перспектив, розвиток таких підрозділів напряму пов’язаний із розвитком технологій. І я впевнена, що роль технологічних рішень у війні лише зростатиме, тому такі команди будуть ставати ще більш важливою частиною оборонної системи.

«Від ручного керування ми відійшли вже досить давно». Про нову посаду у підрозділі та зони відповідальності

Коли звільнилася посада начальника штабу, командир з командою думали, кого призначити на цю посаду. Зрештою обрали мене, бо мала відповідний досвід. Зараз моя зона відповідальності — це організація роботи підрозділу, забезпечення життєдіяльності та функціонування цього організму.

У нас дуже класно побудована структура, хороший штатний розклад, усі розуміють, як один з одним взаємодіяти. Коли щось іде не за планом, я виступаю як troubleshooter — це один з моїх обовʼязків. Від ручного керування ми відійшли вже досить давно і працюємо як системна команда.

Та як би добре не були налагоджені процеси, робота з людьми завжди часомістка. Тим паче, коли йдеться про роботу з особовим складом. В армії не так, як у бізнесі: співпраця не склалася — розірвали договір і кінець. Тут треба знаходити шляхи порозуміння та ефективної комунікації з усіма, навіть коли ситуація та стосунки не ідеальні. Тим не менш, у Lasar’s Group ніхто не влаштовує «армєйщіни» — для нас важливо керуватися, наскільки можливо, тими ж принципами, що й успішні структури у цивільному житті, бо це дієво й результативно.

Я люблю працювати відповідно до плану, однак в умовах війни це зрідка вдається. Буквально одне повідомлення, наприклад, від командира може змінити весь графік. Незмінною лишається хіба велика кількість комунікації. Дзвінки й повідомлення в чатах — невід’ємна частина моїх обов’язків.

Коли я йшла з iLogos, тішилася, що нарешті не буду аж стільки сидіти в телефоні. Виявилося — буду, і добре, якщо не більше [сміється]. Але досвід, отриманий в IT, зараз неабияк допомагає, адже там я навчилася грамотно й ефективно працювати онлайн: обирати найбільш оптимальні канали комунікації; структурувати чати й залучати лише профільних учасників; призначати відповідальних; дотримуватися дедлайнів, навіть коли команда розкидана по різних точках.

«Ефективний лідер бере відповідальність за рішення». Про принципи лідерства, делегування і довіру в команді

Здорове лідерство набуває виняткової значущості у часи війни. В його основі — повага до людей. Усі виснажуються, і самої лише мотивації стає замало. Треба, аби люди не відчували себе ресурсом, який просто використовують.

В армії є стереотип, ніби командир — той, хто кричить голосніше й тримає сувору дисципліну. На мій погляд, це хибна думка, адже такий підхід не допомагає управлінню.

Ефективний лідер у сучасній війні — це людина, яка вміє брати відповідальність за свої рішення і не перекладає її на інших. Коли хтось з моєї команди припускається помилки, це насамперед мій промах — це я десь не догледіла, неправильно поставила завдання абощо. Втім це не означає, що треба все робити самому: делегування — одна з лідерських рис, яка говорить про довіру до професіоналізму підлеглих.

Хороший лідер вміє слухати, швидко думати і діяти. Нині командир має бути адаптивним — війна дуже швидко змінюється. Людина, яка стоїть на чолі команди, процесів, повинна вчитися, а не лише сліпо слідувати колись написаній нормі.

Наявність стратегічного бачення й правильний розрахунок потужностей — невід’ємна частина лідерського скілсету. Я бачу це на прикладі мого командира, який здатен мислити на багато кроків вперед. Хоча про себе ще не можу так казати на 100%.

«Війна з нами надовго — треба вчитися жити тут і зараз». Про психологію війни, відновлення і життя під час тривалої боротьби

Війна і все, що з нею пов’язано, — це дуже складна тема. Є чимало питань, які непросто проговорювати публічно, але це важливо, аби триматися зараз і бути готовими до того, що на нас може чекати.

Мені, наприклад, і досі дуже незручно говорити про відпочинок. Але війна з нами надовго — треба вчитися жити це життя тут і зараз. Я над цим досі працюю. Під час першої відпустки я постійно поверталася до думок на кшталт: «А чи можу я собі дозволити розслаблятися?», «Чи доречно публікувати фото?». Люди втомлені, й невідомо, що стане для когось тригером. Але не можна жити самим негативом і завжди тільки віддавати власний ресурс. Відпочинок, навіть короткий, дає змогу відволіктися й відновитися. Якщо не користуватися цим шансом і не говорити про це — психіка довго не витримає.

Взагалі у нас мало говорять, як війна емоційно змінює людей. Ті, хто відслужив, повертаються додому, але далеко не завжди такими, якими були і якими їх звикли бачити. Війна загартовує, але вона й ламає. Та як про це говорити так, щоб підтримати того, хто цього потребує, й не демотивувати інших? Думаю, цьому нам усім треба ще вчитися.

Поза тим важливо розуміти, що війна — це не лише безпосередньо поле бою. За межами фронту є величезний обсяг рутинної роботи, яку теж необхідно виконувати. Той, хто перебуває в тилу й працює з документами, з логістикою — також робить свій внесок. Ці люди теж виснажуються, бо щодня ставлять у пріоритет не свою родину, не себе самих, а папірці чи дзвінки, щоб вояки безпосередньо на фронті могли виконувати завдання. Реальність справжньої війни багатогранна.

Сьогодні мені складно уявити, яким буде життя українців, коли все це завершиться. Чи ми взагалі зможемо врешті видихнути й не бігти вперед на межі можливостей? Одне зрозуміло точно: нам і далі треба бути напоготові, адже немає жодних гарантій, що ворог не атакує знову. Українська армія після війни повинна не просто зберегти свій досвід, вона має стати ще потужнішою, більш сучасною та технологічною. Це означає, що попереду ще дуже багато роботи.

Я не знаю, чим займатимуся після війни і коли це «після» настане. Та розумію, що, чим більше я сподіватимуся, що от-от повернуся до колишнього життя, тим важче мені буде всередині. Тому наразі просто намагаюся бути максимально ефективною в тому, що роблю. А далі — час покаже.

Підписуйтеся на соцмережі Lasar’s Group: lasarsgroup.army | Facebook | Instagram | Telegram | Tiktok

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини