«Бізнес і з окопу можна вести». СЕО Frag Lab про службу в теробороні та евакуацію компанії

Максим Дембік — СЕО Frag Lab — наприкінці лютого взяв власну зброю та записався до територіальної оборони Борисполя. В інтерв’ю GameDev DOU він розповів, як поєднував службу й роботу в компанії, як і на яких умовах вивозили співробітників Frag Lab з Києва та що буде з шутером, над яким студія працює п’ять років.

«Мене одразу поклали в окоп, де я пролежав годин дванадцять, дивлячись у приціл». Про те, як потрапив до тероборони

24 лютого я не був поруч з сім’єю, тому коли зрозумів, що почалася війна, одразу рвонув до них. Приїхав, почали планувати, що робити. Стало зрозуміло, що дружину й дитину треба вивозити: вони поїхали, а я лишився.

До територіальної оборони потрапив у лютому. Зараз всі дати перемішалися, але, певно, це було 27 чи 28 лютого. Я живу в Борисполі. І коли почалася війна, розумів, що вона не омине нікого.

У мене була зброя (купив її, коли народився син). Можливість того, що я піду у військо, я ніколи не відкидав, тобто завжди був напоготові. Але мені здавалося, що це буде неефективно, бо я звик організовувати людей. Тобто можу робити певні речі краще, ніж бути солдатом. Втім, коли стало зрозуміло, що ситуація така, як є, що російські війська дуже близько, я пішов до тероборони.

Прийшов на блокпост у Борисполі й спитав, чи можу допомогти. Мене буквально одразу поклали на позицію. Це були перші дні, коли була дуже напружена ситуація з боку Іванкова, Баришівки. Звідти йшли ворожі сили, й була висока ймовірність, що вони дійдуть до Борисполя. Блокпост був розташований у тому місці, яке вони просто не могли оминути, якби йшли. Мене одразу поклали в окоп, де я пролежав годин дванадцять, дивлячись у приціл.

Потім я щодня ходив на блокпост і більшу частину часу проводив там. Розуміючи мою цінність як айтішника, мене не ставили на передні позиції. Але я сидів у другій хвилі з умовою: якщо щось починається, я виходжу на підкріплення.

Крім того, що лежав в окопі, я також багато консультував людей щодо зброї, налаштовував тепловізори, дрони. Ще налаштував радіозв’язок: радіосправа давно була моїм хобі, я програмував радіостанції — от тепер все згадав.

Тероборона — це своєрідні князівства. Керівництво дуже розрізнене, й у нас не було центрального офісу, який всім би керував. У мене багато друзів у теробороні, брат. Так от їх тренували від самого початку, а нас — ні. Перші тижні я казав, що нам варто вийти в поле — блокпост на краю Борисполя — постріляти, аби бодай спробувати, зрозуміти, що таке зброя, віддача.

Половина людей, які тримали в руках зброю з набоями, знали, як вона працює, лише в теорії. Але згодом процеси стали налагоджуватися: змінилися люди [у керівництві], й почалася доволі непогана військова підготовка.

Коли минула кризова ситуація — безпосередня загроза нападу — моя активність саме в теробороні знизилася. Тепер я допомагаю більше з волонтерської точки зору: забезпечую людей бронежилетами, тепловізорами, разом з Frag Lab ми збираємо кошти на потреби армії. З початку війни мені вдалося взяти собі напіввантажну машину, тому я доволі багато всього вожу Борисполем: їжу, речі та інше.

Все ж волонтерська діяльність і налаштування процесів ближче до того, що я вмію, чим заробляю собі на життя. А зброя... Річ у тім, що зброя — це не лише вміти стріляти. Стріляти по мішені й очікувати, коли в тебе стрілятимуть, — це різні навички. І другої в мене немає. Тобто я можу вразити мішень, але якщо стрілятимуть по мені, я не знаю, як поводитимуся. У нас була ситуація, коли я мав застосувати зброю. До цього не дійшло, але, здається, я пройшов той етап, коли зрозумів, що зараз стрілятиму на ураження. Це переламний момент у психіці. Втім далі служити я не пішов. Мені здається, я ефективніший як волонтер.

«Єдина проблема — паперовий документообіг». Про поєднання роботи й волонтерства

У перші тижні війни я працював здебільшого ввечері. Мій будинок розташований недалеко від блокпоста, тому я міг вирватися і трохи працювати звідти. Єдина проблема — паперовий документообіг. Це катастрофа. Роздрукувати контракт, підписати, відсканувати, надіслати скан, а потім ще й оригінали поштою. Довелося знайти людину, яка для мене їздить на пошту, щоб надсилати оригінали. Але якби не паперовий документообіг, то здебільшого бізнес і з окопу можна вести. Зрозуміло, що програмісти, дизайнери потребують комфортного місця, а керівник компанії зараз більшість питань може вирішити через телефон: дзвінок, чатик, умовний Zoom.

Зараз у мене немає розкладу. Але, наприклад, середа — день, який найбільше присвячений роботі з Frag Lab. Саме в середу в мене найбільше мітингів. А в усі інші дні це мікс. Постійно є робота, пов’язана з компанією, і є завдання, які я виконую як частина тероборони.

«Всі домовленості пішли туди, куди й російський військовий корабель». Про евакуацію команди з Києва та організацію роботи

У Frag Lab був план, як і куди вивозити людей. Все ж багато компаній розглядали такий сценарій, як війна. І ми не виняток. Якби ми, наприклад, не забронювали заздалегідь житло у Трускавці для команди, ще перед війною, то шансів зробити це після 24 лютого просто не було б. Ми заздалегідь продумали, де буде місце збору автобусів для вивезення людей, як добиратися тим, хто їхатиме своїм автомобілем.

Звичайно, все пішло не так, як планували — годі лише згадати, який затор був на виїзді з Києва. Тому логістику довелося будувати безпосередньо 24 лютого. Із заброньованими автобусами, звісно, теж нічого не вийшло. Всі домовленості пішли туди, куди й російський військовий корабель — водії почали дерти страшні гроші. Ще 16–20 лютого автобус коштував одну суму, а 24–26, щоб доїхати на маленькому автобусі з Києва до Трускавця, треба було заплатити тисячі доларів. Та все одно ми знайшли транспорт — були вимушені заплатити більше. Також кооперувалися з нашими партнерами-айтішниками, довантажували автобуси, якщо хтось з інших компаній не встиг виїхати, а в нас були місця. Люди їхали до Трускавця 36 годин.

«Продуктивність, попри різні умови праці, виходить на довоєнний рівень». Про інвестиції та зарплати працівників

Frag Lab — це компанія, яка ще не заробляє, зараз ми працюємо за гроші інвестора. І я дуже вдячний інвесторам за те, що вони вирішили не скорочувати наш бізнес. 24 лютого я мав короткий зідзвон з головою компанії інвестора. Він сказав: «Давайте так: спочатку ви зробите все необхідне, аби всі були в безпеці, а потім ми поговоримо про бізнес». Це був заряд бадьорості, позитиву, це додало нам сил. І потрохи ми почали розбиратися.

Вже 10–12 березня люди працювали. Представники інвестора дивилися на нас великими очима, дивувалися, мовляв, як це можливо, щоб люди, по-перше, працювали під час війни, а по-друге, змогли так швидко перегрупуватися.

Але наша позиція така: IT-фахівці доволі погані солдати, але в нас є цінність для залучення валюти, великої кількості валюти. Я одразу казав: робімо так, щоб ми як громадяни продовжували генерувати те, що ми вміємо краще за все. Гроші інвестора — це одне. І навіть якщо він, з огляду на умови, дозволяє не працювати й не припиняє платити, не можна таким зловживати. Тому я від самого початку підбадьорював всіх і заохочував робити свою справу. Насправді люди це розуміють. Навіть продуктивність, попри вельми різні умови праці, виходить на довоєнний рівень. Але є люди, які з об’єктивних причин не можуть працювати. Наприклад, для тих, хто пішов в ЗСУ, тероборону, ми повністю зберігаємо зарплату. І наразі не йдеться про те, що ті, хто нині не може бути на роботі, більше не будуть нашими співробітниками.

«Наша позиція така: IT-фахівці доволі погані солдати, але в нас є цінність для залучення валюти, великої кількості валюти»

Оскільки ми два тижні не працювали, довелося трохи зсунути дедлайни, які були до війни. Але я б сказав, що негативний ефект для нашої роботи максимально мінімальний. Проєкт був готовий ще до 24 лютого. Та поки не було війни, працював перфекціонізм: доробляли різні дрібниці. Інвестор був готовий давати на це гроші. Ми хотіли виходити ще раніше з релізом, але постійно були причини цього не робити. А тепер... Подивимося, як ситуація вплине на реліз. Думаю, ми працюватимемо ефективніше, аби вийти на ринок зараз.

Перевозили співробітників з сім’ями. Думаю, в Києві тоді залишилися 10–15 людей, решта або поїхали своїм ходом, або в заброньований санаторій у Трускавці. Більша частина поїхала саме в санаторій. Його розконсервовували для нас, адже взимку заклад не працює. Умови там посередні, але вибирати не було з чого: з початку лютого вже все було розібрано про всяк випадок іншими компаніями.

Ми доволі швидко ухвалили рішення перевезти офіс з Києва до Львова. Вже 8 березня завантажили все обладнання з київського офісу й відправили його на захід країни. У Львові облаштували щось на кшталт логістичного хабу. З нього насамперед по всьому західному регіоні розсилали комп’ютери для співробітників. Також це волонтерський пункт, де наші люди сортують і надсилають у різні точки волонтерку. Зараз у Львові Frag Lab має невеликий офіс, де розташовані сервери. І ще є трохи місця на кшталт коворкінгу. До війни й навіть під час другої хвилі коронавірусу ми працювали здебільшого офлайн, бо завжди вважали, що так правильніше. Тому й зараз вирішили облаштувати офіс.

У нас був і лишився доволі відкритий формат спілкування. Керівництво ділиться зі співробітниками всіма новинами, які має. Проводимо багато зідзвонів: намагаємося робити це з камерами, хоч і не завжди виходить через інтернет. Щоп’ятниці ми спілкуємося всією компанією і розповідаємо, як ми бачимо політичну ситуацію, які кроки можемо зробити в тому чи іншому випадку. Влаштовуємо круглий стіл на 200 людей. Кожен може поставити питання голосом чи в чаті, й наші директори нададуть відповідь.

Кожен менеджер зідзвонюється зі своїми людьми окремо. І зараз дуже важливо не лише займатися проджект-менеджментом, а просто спілкуватися, обговорювати проблеми. Ми це робимо, але не можу сказати, що є система. Це наслідок того, з чого ми почали: Frag Lab — сімейна компанія, чимало співробітників мають персональні стосунки. Тож люди просто не забувають питати одне в одного, як справи, пропонують допомогу чи просто їдуть разом десь посидіти, поговорити.

«Якщо ми релізнемо проєкт, це буде непоганий піар України». Про випуск ігор під час війни та майбутнє геймдеву

Немає однозначної відповіді, чи це правильно — релізити ігри сьогодні. Але моя позиція така: ми робили проєкт п’ять років, і те, що сталося, не означає, що ми не маємо його випустити. Це проєкт, який від початку роблять в Україні: всі ідеї, розробки, процеси. Тому якщо ми його випустимо, це буде проєкт, який зробили українці, причому під час війни. Мені здається, це буде непоганий піар України, бо покаже, що ми справді незламні в усьому. По-друге, проєкт почне генерувати гроші, які будуть приходити в економіку. А те, що гра шутер... Це життя, і я впевнений, що шутерів на ринку менше не стане через те, що почалася війна.

Я переконаний, що будуть компанії, які згодом випускатимуть ігри саме про цю війну. Бо є багато місць, де наші воїни робили героїчні речі, й буде дивно, якщо ніхто не реконструює це. Чи ми, Frag Lab, готові це зробити? Чесно кажучи, я зараз не впевнений. Це дуже персональна історія, у всіх нас є люди, які загинули. Не серед співробітників, але серед родичів, знайомих.

Щодо загального геймдев-ринку, думаю, з ним нічого не станеться. Більшу частину світу економічно ця війна ніяк не зачепила. Люди як грали, так і гратимуть, бо це звичка, яку не забрати. Сам ринок зараз активно зростає, і я не бачу причин, щоб він скорочувався: люди грають і роблять це значно більше, з’являються нові платформи. Власне, думаю, що й український ринок теж має вирости.

«У мене немає оптимістичних прогнозів щодо швидкого закінчення війни». Про відведення військ і майбутнє Frag Lab

Я не впевнений щодо того, коли і як закінчиться війна. Я дуже великий оптиміст, що, можливо, зіграло не дуже гарний жарт з нами, бо я до кінця не вірив і всіх довкола намагався переконати, що війни не буде. Можливо, ми б підготувалися краще, якби я вважав інакше.

Зараз я хочу вірити, що все скоро закінчиться. Від Києва відвели війська, здається, що ми всі починаємо дихати свіжим повітрям. Але, дивлячись на те, що зараз твориться в росії, який там рівень пропаганди, підігрітості населення... У мене немає оптимістичних прогнозів щодо швидкого закінчення війни. Думаю, найближчим часом ми зрозуміємо, що буде. Якщо наші війська відстоять великий наступ на сході, тоді буде шанс перевести війну у щось зрозуміле, щось осяжне. А якщо ні — складно сказати, що буде.

Щодо Frag Lab, то я, звісно, хотів би, щоб бізнес працював, як і раніше. Ми маємо гарний офіс у Гідропарку, де була класна атмосфера й всі умови для того, щоб комфортно проводити час. Мені хотілося б це все відновити. Але війна вносить серйозні корективи, і я не певен, що можу щось передбачити. Нині люди починають потрохи будувати життя навколо нової реальності. Хтось винаймає будинок у Трускавці, хтось — у Львові. Але багато хто повертається до Києва, бо поки що не бачать життя в іншому місці.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини.

👍ПодобаєтьсяСподобалось16
До обраногоВ обраному0
LinkedIn

Немає коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Підписатись на коментарі