Як це: потрапити на першу в житті роботу в CD PROJEKT RED і розробляти нового «Відьмака». Інтерв’ю з Юлією Карпенко, Junior Concept Artist у CDPR

Юлія Карпенко — Junior Concept Artist, яка створює нову частину «Відьмака» в компанії CD PROJEKT RED. Торік вона закінчила університет, потрапила на стажування у CDPR і залишилась там працювати. Про свої враження від роботи в компанії, перші завдання і переїзд з Києва до Варшави вона розповіла в інтерв’ю GameDev DOU.

«Я хотіла піти в концепт-арт у кіно і навіть проходила практику в кіностудії ім. Довженка». Про себе і початок шляху в геймдеві

До того як переїхати працювати у CDPR в Польщі, я жила і навчалася в Києві. Закінчила КНУТД на спеціальності «Дизайн одягу» і загалом все життя малювала. Ходила в художню школу, тому маю академічну базу, що мені нині дуже допомагає.

Спочатку я хотіла бути дизайнеркою одягу і йшла до цього. Однак за чотири роки навчання зрозуміла, що не хочу цим займатися. Можливо, через трохи обмежені завдання. Можливо, тому що на нашому курсі ще й забрали багато годин малювання і навчання було не таке цікаве, як я сподівалася.

Під час першого локдауну трапився переломний момент, коли я думала, чим хочу займатися. Ми всі сиділи вдома, не ходили в університет, і я почала просто малювати. Купила перший графічний планшет, почала робити ілюстрації за відео на ютубі, на безплатних курсах і воркшопах. Я зрозуміла, що отримую таке задоволення, якого ніколи не мала від фешн-дизайну. Це було відкриття, і знадобилося навіть кілька місяців, щоб самій собі зізнатися: я більше не хочу займатися фешн-дизайном, хоч це й було моєю мрією із середньої школи .

Дуже довго те, що я малювала, було не про ігри. Я підписалася на кількох диджитал-художників, дивилася на їхні ілюстрації та намагалася зробити щось схоже.

Взагалі я хотіла спочатку піти в концепт-арт у кіно і навіть проходила практику в кіностудії ім. Довженка, у швейній майстерні. Це було дуже цікаво, але я теж трішки розчарувалася і побачила, наскільки кіностудія загинається (не індустрія, адже наш кінематограф останніми роками мав деякі успіхи). Але це достатньо сувора галузь, де треба буде жорстокою людиною, щоб пробитися, інакше тебе затиснуть. Переважно люди, з якими я працювала, казали: «Юлю, не треба».

Я тоді просто шила костюми й хотіла пройти курс з концепт-арту для кіно й перейти до дизайну оточення. Пішла на такий курс у школі Art Craft, та, на жаль, змогла пройти лише чотири заняття, бо четверте припало на 23 лютого. Тож курс я так і не закінчила. І весь цей час я саме йшла до концепт-арту в кіно.

Ігровою індустрією я цікавилася мало. Так, я маю PlayStation, грала в Star Wars Fallen Order, Ghost of Tsushima, колись давно багато часу провела у WoW :). Та не дуже тяжіла саме до роботи в цій галузі. Навесні 2022 року дізналася про стажування у CDPR. Я жила зі знайомою, і вона грала у «Відьмака 3», а я дивилася і думала, яка прикольна й класна гра. Ану і я спробую! Почала тоді грати, мені дуже сподобалося. Тоді знайома знайшла цю програму стажування і каже: «Юлю, ти маєш потрапити сюди!» Тому в геймдеві я опинилася випадково.

«Були сотні кандидатів, а взяли нас чотирьох». Про подання на стажування

На момент подання заявки я займалася концепт-артом дуже мало, пів року. Тому портфоліо склала з тих домашніх завдань, які були на трьох уроках курсу. І ще у мене був тиждень до дедлайну, коли я намалювала один енвайронмент і зробила дизайн персонажа, щоб показати свою мультизадачність. Робіт було не дуже багато, тому я додала ще деякі традиційні проєкти з часів університету.

Я не писала великий супровідний лист, лише кілька речень — що хотіла б взяти участь в створенні таких класних речей, як «Відьмак», і попрацювати з CDPR. Буквально два речення.

Я знаю, що загалом на всі спеціальності стажування подавалося кілька тисяч людей. Бо CDPR обирала стажерів і з програми для українців, і зі звичайної світової програми.

На концепт-арт були сотні кандидатів, а взяли нас чотирьох. І то це багато: в інші команди брали один-два стажери.

У нас була розмова з лідом, чому він обрав саме нас. Він казав, що дивився на ці портфоліо, і було чотири, які вирізнялися з усіх інших. І він вирішив, що потрібні всі четверо.

Я подала заявку в середині травня. Через кілька тижнів мені запропонували тестове завдання, на яке дали сім днів (я усі використала). Там було два тестових на вибір, одне виконати концепт середовища, інше — концепт персонажа.

Через кілька днів я отримала запрошення на співбесіду. Пам’ятаю, проходила її дуже нервово, це була моя перша співбесіда в житті, тряслися руки. Але щойно вона почалася, всі хвилювання минули. Бо це не була одна з тих співбесід, які я собі уявляла, радше дуже мила розмова з рекрутеркою і моїм майбутнім лідом.

Співбесіда була у п’ятницю, і мені сказали, що відповідь дадуть за кілька днів. Та за кілька годин вже надіслали лист з офером, я була дуже щаслива. І приїхала в Польщу за день до початку стажування.

«У нас було кілька адаптаційних тренінгів, щоб допомогти освоїтися та дізнатися, як працює компанія». Про перші дні й перше завдання у CDPR

У перші дні було дуже незвично, бо я до того взагалі ніколи не працювала, якщо не рахувати студентські підробітки. А тут одразу в офісі такої великої компанії. Лід і команда допомагали адаптуватися, але насправді перший тиждень був важкий. У нас було кілька адаптаційних тренінгів, щоб допомогти освоїтися та дізнатися як працює компанія

Взагалі коли ти стажер концепт-арту, то сподіваєшся, що тобі дадуть задизайнити хоча б камінь. Я гіперболізую, але ти не очікуєш, що дадуть серйозні завдання. Але нам одразу запропонували завдання, які виконували й інші члени команди. Тобто це був повноцінний концепт-арт середовища чи персонажів.

Єдине, що перші два завдання були тестові, щоб подивитися, на що ми здатні, допомогти влитися в робочий процес. Потім отримали вже завдання в продакшен і робили його всі разом, вчотирьох, бо воно було комплексне.

Я можу сказати лише, що працюю на проєкті «Полярис» — це початок нової саги про «Відьмака», перша гра з трилогії. Весь час ми зосереджені на цьому одному проєкті.

«Всіх стажерів з України поселили в один готель». Про умови стажування для українців

Стажування тривало три місяці, й це було, як повноцінна робота: п’ять днів на тиждень, вісім годин на день. Ми працювали так само, як і інші концепт-артисти.

Компанія, як і обіцяла, допомагала під час стажування українським учасникам. Нам надали житло: поселили в апарт-готель з усім необхідним, була маленька кухонька, пральня, тому жити було комфортно. До того ж всіх стажерів з України поселили в один готель, тому нам було не так самотньо, і ми збиралися майже кожен вечір разом.

Ще у нас були курси польської, раз на тиждень. Цього недостатньо, щоб вивчити мову, але ми отримали базові знання, щоб поспілкуватися з людьми на вулиці чи в магазині. Також у нас був оплачений ланч в кафетерії компанії, за вечерю ми платили самі (бо ж у нас була й зарплатня). Але ми користувалися лайфхаком: бо порції ланчу дуже великі й можна було взяти половину на вечерю та заощадити.

«Якщо попрошу, то мені дадуть завдання з дизайну персонажів». Про насиченість і різноманіття роботи

Ці три місяці були, напевно, найбільш насичені в моєму житті. Дуже кльовий досвід. Приємно, що до нас ставилися як до рівних і як до справжніх членів команди. У нас були спільні ревю і таке інше.

Ми потрапили у компанію в такий період, коли вона проводила багато подій. У першу ж нашу п’ятницю відбувся захід з приводу 20-ліття компанії. Ще був артфестиваль Promised Land, який організували за участі CD Projekt, тому нам дали безкоштовні квитки й вихідні на час фестивалю. Там були дуже цікаві воркшопи й лекції професіоналів з індустрії.

Фото з сайту фестивалю

За три місяці я переконалася в тому, що концепт-арт в геймдеві — це моє, і саме цим я хочу займатися до кінця життя. Принаймні я так вважаю зараз, не знаю, що буде через 20 років.

Звісно, можна вигоріти на будь-якій роботі, особливо якщо багато «пахати». Я працюю чимало, але в нас є можливості вибирати різні таски. Я не зобов’язана робити одне й те саме. До того ж наші продюсери і лід завжди цікавляться, як ми почуваємося, чи нам комфортно, чи подобаються завдання.

Наприклад, я можу робити щось більш пов’язане з левел-дизайном: дуже багато скетчів з різних ракурсів якоїсь локації. Або ж готувати ілюстрацію, повноцінно від початку до кінця; тоді це буде одна, але велика і відшліфована гарна картинка. Або це може бути оверпейнт: скриншот з UE, де я поверх 3D-бази роблю концепт-арт. Додаю щось, міняю terrain, додаю необхідні цій локації елементи абощо.

Я впевнена, якщо попрошу, то мені й дадуть завдання з дизайну персонажів. Лід казав, що ми можемо таким займатися, якщо хочемо. Також можна робити асети, що теж цікаво. Я коли йшла в концепт-арт, то не знала, що може бути така різноманітність. Це приємна несподіванка.

По факту в нас було три повноцінних завдання, і я за них дуже виросла. Роботи з мого портфоліо й ArtStation вже зовсім не відповідають моєму рівню. Трохи навчилася працювати з «Фотобашем» і з 3D, з яким до того не мала справи. Хочу знати більше про 3D, але поки трохи важко.

«Весь час є думки про те, чому я тут, невже це справді зі мною відбувається». Про працевлаштування у команду CD Projekt

Ми з іншими стажерками з концепт-арту до останніх днів не знали отримаємо офер на роботу в компанії чи ні. Це був дуже нервовий тиждень для всіх нас адже ми вже почали відчувати себе частиною команди і не хотіли йти. На щастя в останній день, коли надія нас вже покинула, лід повідомив нам цю чудову новину, що компанія не може нас відпустити і тепер ми повноцінна частина команди CDPR!
Це все сталося завдяки великій підтримці нашого ліда, він справді боровся за те, щоб нас залишили і був не згоден відпустити жодну з нас. Дуже вдячна йому за цей шанс і не підведу!

Після влаштування, звісно, стало більше відповідальності та викликів в повсякденній роботі. Раніше лід обирав нам таски, а зараз ми маємо доступ до всіх завдань, як і решта команди і можемо обрати в чому ми більше зацікавлені.

Також стало більше співпраці з іншими командами, бо концепти це не просто красиві картинки. Вони мають бути корисними і допомагати створювати гру, тому часто треба узгоджувати свої таски з іншими командами. Залежно від завдання, це може бути левел-дизайн, сценарій, геймплей тощо.

Працювати в такій великій компанії дуже страшно. Весь час є думки про те, чому я тут, невже це справді зі мною відбувається. Здається, що бракує якихось вмінь, досвіду для цього. Іноді тисне те, що це така велика відповідальність, це твоя перша робота одразу після університету. Але я вдячна нашому ліду, який постійно запевняє нас, що ми варті бути тут.

Щодо типових помилок початківців, то я думаю, важливо знати загалом академічну базу і закони перспективи, правильно визначати масштаб. Це залежить, звісно, від досвіду. В мене бувають проблеми зі скейлом і переднім заднім планом, щоб їх гарно розділити і виразно показати розміри на зображенні.

Загалом я почала набагато більше грати в ігри й помічати багато технічних нюансів, наприклад: а, тут це стоїть, щоб гравець пішов ліворуч, абощо. Стало цікаво помічати тонкощі левел-дизайну. Я бачу більше, як ці ігри зроблені, як позначені поверхні, з якими може чи не може взаємодіяти гравець.

«Спершу було багато думок типу „а в Києві це краще“». Про релокацію, росіян у Польщі та тугу за Хрещатиком

У Польщу я переїхала сама. До того я все життя прожила з батьками й навіть у межах Києва не переїжджала, а тут одразу в іншу країну з іншою мовою. Спочатку було багато незвичного. Але оскільки цей перший етап був зроблений коштом компанії, яка допомогла з житлом і документами, це дуже полегшило процес.

Потім я шукала квартиру, щоб жити в Польщі, з рієлтором, тому було не сильно важко, знайшла за кілька днів. Але от ціни на оренду житла у Варшаві дуже високі. У мене однокімнатна квартира за 2600 злотих, це майже 20 000 грн. І це перша квартира, яку я винаймаю в житті! Але цікаво вперше пожити одній, відповідати за все самій.

Спершу було багато думок типу «а в Києві це краще», й «а чому тут немає того, що є в Києві». Скажімо, у Польщі менше диджиталізації, це помітно. Але набагато зручніша система громадського транспорту: якщо в Києві мені потрібно було 2–2,5 години, щоб доїхати з одного кінця в інший, то тут можна спокійно доїхати будь-куди за 30–40 хвилин.

Коли мені дали офер, я не могла почати працювати одразу — за новим контрактом потрібно було пройти медогляд, а там черга до англомовного лікаря. Тому в мене було півтора тижня, щоб поїхати додому.

Насправді я дуже сумую за Києвом, особливо за Хрещатиком. Я лише недавно дізналася, що кияни його не люблять :) Бо виросла на Троєщині і впродовж свого життя була в центрі не так часто, в мене він асоціюється зі студентськими часами.

Ставлення поляків до українців лояльне, я відчуваю підтримку. Дуже мені допомогло пристосуватися те, як три інші стажерки підтримували мене щоразу, коли були погані новини. Вдячна їм надзвичайно.

У самому місті, якщо чесно, для мене немає нічого особливого. Тим паче, що я живу в районі, схожому на звичайний спальник у Києві. Єдине, що цікаво погуляти старим містом, але воно невелике. Тож місто я сприймаю достатньо нейтрально, не скажу, що я його полюбила за ці місяці. Жити комфортно.

В Україну я, звісно, хочу повернутися. Не уявляю собі життя не в Києві. Звичайно, поки я молода, то хочу попрацювати в різних країнах на різних проєктах і все побачити. Але врешті мрію повернутися. В ідеалі було б працювати пів року в офісі і пів року віддалено з дому, знаю, що деякі люди так роблять. Це оптимальний варіант.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини