Українська художниця — про перехід з відділу розробки ігор до маркетингу та життя під час війни в Ізраїлі

Анна Булавіна — українська художниця, яка нині працює в ізраїльській студії Moon Active. З України Анна поїхала після початку повномасштабного вторгнення: перебралася до сім’ї, яка вже тривалий час мешкала в Ізраїлі, і залишилася там. В інтерв’ю GameDev DOU художниця розповіла, як свого часу обирала освіту, чому перейшла з відділу розробки ігор у відділ маркетингу та як сьогодні почуваються люди в Ізраїлі.

— Ви навчалися на «Образотворчому мистецтві» в Київському політехнічному інституті. Чому обрали таку спеціальність?

— Це було дуже давно (2012 рік, — ред.)... Мені було 16 років, я знала, що хочу займатися творчістю, а якою саме — ще не розуміла. Розглядала кілька варіантів, однак архітектура й ілюстрація були в пріоритеті. З-поміж усіх я обрала «Образотворче мистецтво»: здавалося, що там зможу здобути базові знання з композиції, малюнку тощо, а далі вже вирішу, що з цими знаннями робити (хоча я й досі вважаю, що обирати вищий навчальний заклад у такому віці — занадто рано).

— Ви почали працювати ще під час навчання (у студії ERS) як Digital Artist. Чому вирішили піти працювати до випуску і як вам удалося отримати цю роботу?

— Дуже банально — я була голодною студенткою, що потребувала грошей на життя [усміхається]. Тому просто шукала будь-яку роботу. На щастя, я вже вміла трохи працювати у фотошопі й малювати на графічному планшеті. Думаю, через це мене і взяли, адже тоді це ще не було так популярно, як зараз. Мені дуже пощастило потрапити в геймдев-компанію. Спершу запросили на співбесіду, а відразу після неї дали тестове завдання — просто в офісі (більше я з таким не стикалася, і, думаю, тепер це не практикують). Я тоді намалювала кілька іконочок — і потрапила в штат на посаду Digital Artist.

— Що входило до ваших обов’язків як Digital Artist?

— Спочатку малювала маленькі об’єкти та іконочки для Hidden Object проєктів. Потім це були мініігри, які додавали в геймплей. Відповідно, я мала не тільки намалювати, а й підготувати файл для подальшої роботи програміста чи аніматора. Це доволі кропіткий процес. Утім, цей досвід досі стає мені в пригоді, бо є розуміння не тільки того, як намалювати щось, а і як працювати з іншими спеціалістами в команді.

— Згодом ви почали поєднувати обов’язки 2D Artist та UI Designer. Це був ваш вибір чи вимоги компаній?

— Я потрохи пробувала себе в різних напрямах ігрової графіки. Тоді я працювала в маленькій команді, яка вела об’ємний проєкт. Це був великий плюс для мене, бо мала змогу працювати як над UI, так і над локаціями, персонажами. А такий досвід — дуже корисний для молодого спеціаліста, він допомагає краще зрозуміти, в якому напрямку рухатися далі.

Коли працюєш у маленькій команді, ситуація, за якої ти малюєш і ілюстрації, і концепти, і промоматеріали, працюєш над мобільними й комп’ютерними іграми, — типова. І, якщо ви ще не знаєте, на чому хочете зосередитися, це дуже класна нагода спробувати себе в різних завданнях.

— Над чим із вищепереліченого вам подобається працювати найбільше й чому?

— Сьогодні я в певному сенсі поєдную всі ці навички, бо з 2020-го працюю в маркетинговому відділі геймдев-компаній (Home Games — до 2023-го, і нині — Moon Active). Цей відділ відрізняється від розробки тим, що інколи треба зробити щось нове (концепт), розкадровку анімації, промоматеріали.

Є спеціалісти, які працюють над вузьким спектром завдань: наприклад, малюють персонажів чи UI — і роблять це суперово! Я ж кайфую від того, що можу перемикатися на різні типи завдань і розвивати свої навички ширше.

— Чи знаходите час і бажання для самоосвіти за такого формату роботи? Чи малюєте для себе в позаробочий час?

— Самоосвіта — це вже стандарт нашої індустрії. По-перше, немає такого інституту, звідки б ви вийшли готовим спеціалістом для геймдеву. По-друге, індустрія стрімко розвивається, і треба тримати хвилю. Тому час від часу я проходжу курси — це не тільки малювання, а й розвиток суміжних навичок, як-от 3D.

У позаробочий час не завжди є сили малювати, особливо якщо паралельно проходиш курси, але я люблю робити замальовки у відпустці чи в дорозі.

— Ви також є лекторкою в Game Station Academy. Чому вирішили взятися за викладання і що зрозуміли завдяки цьому досвіду?

— Мене запросили долучитися до команди у 2022-му, і я була дуже рада. На той момент я мала вже достатній досвід та хороші знання в ігровій індустрії, відповідно, було цікаво спробувати себе в ролі лекторки. А можливо, це гени: мої бабуся та дідусь були викладачами [усміхається].

Після того, як я почала читати курс, усвідомила: коли ти крутишся у своєму колі, не розумієш, що для багатьох людей «зовні» твої знання та досвід можуть стати основою для їхньої кар’єри. Завдяки співпраці з академією я маю змогу ділитися цими знаннями зі студентами, а бачити їхні досягнення дуже надихає.

— Нині ви мешкаєте в Ізраїлі. Коли й чому переїхали з України?

— Я переїхала до Ізраїлю в березні 2022 року, після повномасштабного російського вторгнення. Тут мешкає моя сім’я. За інших обставин я б, напевно, залишилася в Україні навіть у воєнний час. Не було бажання виїжджати хоч кудись. Однак переживати важкі часи поруч із сім’єю набагато легше. Та й робота дозволяла працювати віддалено, тому для мене це було логічним рішенням. Поряд з близькими почуваюся захищеніше.

Я переїхала в Хайфу й живу зараз тут, а на роботу їжджу (точніше, їздила до воєнного стану) до Тель-Авіва — це всього 1,5 години дороги. За тиждень до війни я майже орендувала квартиру за 10 хвилин від офісу в центрі, але через обстріли в Тель-Авіві це питання відклалося на невизначний термін.

— Чому ви долучилися до команди Moon Active? Це була ваша мета чи це той випадок, коли робота сама знаходить фахівця?

— Про цю компанію я знала давно, і, звісно, приєднатися до такої крутої команди було для мене величезним кроком уперед. Та в цьому випадку зійшлися зірки: посада справді знайшла мене в потрібний час. Утім, у компанії довгий рекрутинговий процес, і його подробицями я, на жаль, не можу поділитися.

На сьогодні я є частинкою команди реклами в Moon Active й тісно співпрацюю з відеомейкерами, 3D-спеціалістами та аніматорами. Залежно від креативу, над яким триває робота, мій пайплайн може трохи відрізнятися. Якщо описати стисло, то це робота над ідеєю, скетчем і фіналізація арту, після чого я готую файл для анімації чи відео.

— Ви були в Ізраїлі, коли розпочалася атака ХАМАСу. Чи можете пригадати цей день: що тоді робили, як відреагували на новини?

— Важко говорити про цей день. Українцям, що пережили 24 лютого, не треба пояснювати, що таке прокинутися в жаху, а потім писати близьким: «Ти як?..» Цей день став кошмаром наяву. На початку повномасштабного вторгнення росії я перебувала в Києві й добре пам’ятаю ці відчуття.

В Ізраїлі обстріли — не щось нове. Вони тут трапляються час від часу, тому люди пристосовані, реагують спокійно й знають правила поведінки змалечку. Ізраїль протягом усієї своєї історії воює за власне існування, тому реакція людей на ракетні обстріли була значно спокійнішою (ніж в Україні, — ред.). У багатьох будинках є або укріплена залізобетонна кімната (за новими стандартами їх роблять у всіх квартирах), або сховище в будинку чи поряд. Це спеціально обладнані приміщення. Через те, що, наприклад, мій регіон давно не зазнавав обстрілів, деякі приміщення тут були захламлені або брудні. Однак у перші ж дні люди самостійно привели все до ладу.

Звісно, що в день нападу Служба тилу (структура, що відповідає за захист цивільного населення, — ред.) сповістила людей ще раз про те, як діяти: транслювали відеоролики, як поводитися у разі обстрілів тощо.

Особисто я не очікувала такої атаки. Не думаю, що хоч хтось міг бути готовим до цього. Тут траплялися загострення, тому я знала, що можуть бути обстріли, але не війна такого масштабу. Втім, припускаю, найстрашнішою для людей стала та різанина, викрадення жінок і дітей, що трапилися на фестивалі та в наближених до кордону кібуцах (селищах, — ред.). Ізраїль — дуже маленька країна, і зараз майже в кожного є друг чи знайомий, що загинув, або в полоні, або зник безвісти... Це дуже болісно.

— Яка на сьогодні ситуація в місті, де ви перебуваєте? Як воно змінилося, якщо порівнювати стан речей до нападу ХАМАСу і після?

— Я зараз працюю віддалено, з міста Хайфа. Це північ, і тривоги тут наразі були всього кілька разів, діє «Залізний купол» (пересувна всепогодна система протиповітряної оборони, — ред.). Дитячі садки та школи зараз не працюють або працюють онлайн. Та всі ходять на роботу. Життя лише трохи сповільнилося.

Люди переживають горе, але водночас вони об’єднані: збирають допомогу солдатам, потерпілим, здають кров і дуже вірять у перемогу. Мій настрій добре опише цитата Ґолди Меїр (колишня прем’єр-міністерка Ізраїлю, — ред.): «Песимізм — це розкіш, яку євреї ніколи не можуть собі дозволити».

— Як після початку нападів виглядає ваш день? Чи змінилося щось у ньому?

— Оскільки мій офіс розташований у центрі Тель-Авіва, а там, на жаль, обстрілів набагато більше, я почала працювати віддалено з дому. Відмінність, можливо, в тому, що вдень я ходжу взута, щоб у разі сигналу тривоги встигнути добігти до сховища (у моєму регіоні в тебе є одна хвилина, а біля кордону це всього 10–20 секунд).

Психологічно, звісно, зараз важче. А в іншому все те саме, що й було, тільки з дому, і замість офлайн-зустрічей — дейлі-коли. Є колеги, які пішли захищати країну, — компанія їх підтримує. Це стосується як жінок, так і чоловіків (тут усі військовозобов’язані). У групових чатах люди збирають гуманітарну та іншу допомогу.

Думаю наразі залишатися в Ізраїлі. Хоча нині не той час, коли доцільно загадувати наперед, однак я вірю, що перемога незабаром настане.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини