Найкрасивіший горор в історії, який налякає кожного. Огляд гри Alan Wake 2

В ігровій індустрії масштабні та дорогі горори стали величезною рідкістю. Окрім Capcom з серією Resident Evil, майже ніхто не ризикує вкладатися в такі проєкти. Звісно, трапляються поодинокі спроби. Electronic Arts намагається воскресити Dead Space, випустивши якісний ремейк першої частини. Її творці об’єдналися в Striking Distance Studios і розробили The Callisto Protocol. Результат вийшов посереднім, хоча на виробництво горору витратили понад $150 мільйонів. Konami повернулася до Silent Hill і анонсувала одразу декілька ігор.

Проте на фоні інших жанрів це виглядає краплею в океанічній безодні. Горори перейшли в розряд інді або середньобюджетних проєктів. І саме тому кожен новий блокбастер у жанрі викликає хвилю інтересу серед аудиторії. А коли це ще й продовження, на яке чекали понад десять років, ажіотаж подвоюється. Саме так сталося з Alan Wake 2.

Очікування від повернення в Брайт Фолз були дуже високими. І хоча розробники з Remedy Entertainment не давали гучних обіцянок, за них все зробили рекламні матеріали. Неймовірна графіка, густа атмосфера американської глибинки, цікава ідея з двома протагоністами, детективна складова, елементи виживання — в головах багатьох користувачів склався образ ідеального блокбастерного горору. Та чи вдалося фінській студії виправдати ці надії? А от нумо розбиратися. Ми пройшли Alan Wake 2 і зараз розповімо, чи не марним був весь ажіотаж.

«Ця історія — монстр, а у монстра є багато облич». Про сюжетну складову

Озеро Колдрон. Дика місцина неподалік від Брайт Фолз, де трапилася серія таємничих вбивств. Обставини смерті суперечать одна одній, а останній випадок, що трапився зовсім нещодавно, тільки додав запитань. Розслідувати справу приїхали двоє агентів ФБР — головна героїня Сага Андерсон та її партнер Алекс Кейсі. Після огляду місця інциденту, збору доказів та розмови зі свідками стає швидко зрозуміло, що в Брайт Фолз орудує загадковий Культ Дерева. Проте це лише частина біди.

Вся справа просякнута містикою та паранормальними явищами. Андерсон та Кейсі зіткнулися з подіями, які перевернули їх світогляд. Зникнення людей, монстри, викривлення реальності, паралельний вимір — це тільки декілька неприємностей, що трапилися на шляху агентів. А керує всім дійством лялькар за кулісами. Андерсон постійно знаходить сторінки рукопису з описом подальших подій. І текст завжди виявляється правдивим.

Ще й постійно виринає ім’я Алана Вейка, давно загубленого письменника й другого головного героя. На початку проходження гравцю стає зрозуміло, що він — центральний елемент історії. Проте Андерсон тільки починає про це підозрювати. Вона жадає розібратися с усіма загадковими подіями в Брайт Фолз і все глибше поринає у надприродний вир пітьми, жаху й випробувань.

У певний момент проходження в оповідь повноцінно включається Вейк. Після подій першої частини письменник застряг у Пітьмі й тепер намагається вибратися. Сказати більше про сюжетну лінію цього героя не вийде, бо почнуться спойлери. Навіть перша зустріч протагоністів — це момент, який точно не варто розкривати. Історії Андерсон і Вейка в цілому постійно переплітаються і складають в єдину цілісну картину. А поруч, як виноградна лоза, в’ються ще декілька додаткових оповідних ланцюжків. Всі вони м’яко лягають на основу, завдяки чому з’являється більше деталей та елементів, які збагачують наратив.

Сценаристи Remedy проявили справжню майстерність у побудові сценарію. Поєднання сюжетних ліній, де одна плавно перетікає в іншу, створило відчуття багатошаровості. Кожен пласт сюжету вміщає свої секрети та несподіванки. А разом вони створюють доволі масивний клубок ниток, який поступово розплутується під час проходження. І спостерігати за цим процесом неймовірно захопливо, бо вся історія закутана в інтригу.

Оповідь в Alan Wake 2 зразково підтримує інтерес гравця. На початку сценаристи створюють ситуації, які викликають купу запитань, головне з яких: «Та що тут взагалі відбувається». Далі сюжет порційно видає відповіді, проте натомість створює нові загадки або підсилює увагу до старих. І всі ці тригери сплітаються разом з сюжетними лініями. В результаті виникає мотивація постійно гнатися вперед і жадібно ковтати кожну деталь, кожен шматочок історії, який дозволить скласти загальний пазл.

Історія неодноразово змушує сумніватися в реальністі. Вона дає привід задуматися про те, що взагалі можна назвати справжнім. Де пролягає межа надприродного? Чи варто довіряти власному розуму та очам? І як дізнатися, що твоя реальність — це не чергова складова чиєїсь вигадки, де все вирішено наперед? Такі питання постійно зчитуються у підтексті оповіді, підсилюючи інтригу і бажання у всьому розібратися.

Серйозність сюжету Alan Wake 2 розбавляють сатира та абсурд. В історії є чудові жарти, які дуже вдало підкреслюють момент. Діалоги в грі теж хочеться похвалити за якість. Вони натуральні, лаконічні й прекрасно демонструють характери персонажів. Останні вийшли цілісними та живими. Герої гарно вписані в антураж і вміють викликати емоції. Навіть епізодичні особи, які з’являються на декілька хвилин в кадрі, запам’ятовуються. Наприклад, зустріч з прибиральником у Пітьмі — це епізод, який добряче викарбувався у мене в голові.

Одна лиш історія — вагомий привід пройти Alan Wake 2. Це дуже сильна частина горору, яка проникне всередину гравця й почне плести там мереживо з різноманітних емоцій. А головне, що ніхто й не буде проти, бо інтерес та інтрига в проєкті завжди знаходяться на передньому плані. Проте варто відзначити декілька моментів, про які треба пам’ятати.

Багатошаровість історії принесла з собою і певну складність. Для повного розуміння сюжету потрібно зосередитися і логічно мислити, а інакше можна легко загубити важливі деталі. Сценаристи допомагають гравцям: щось спрощують, а щось — поступово розжовують. Та зусилля все одно доведеться докласти. І навіть при цьому лишаться умовності, які необхідно просто прийняти. Їх не вийде пояснити стандартними матеріями, і це нормально. Такий комплексний та складний сценарій не міг обійтися без допущень, проте вони взагалі не псують враження.

50 відтінків атмосфери

Структурно історія в Alan Wake 2 відсилає до однієї з минулих ігор Remedy — Quantum Break. Тут теж є серіальний поділ на епізоди з музикальними перебивками. І навіть ролики з живими акторами присутні в одному з фрагментів. Хоча до повноцінної стрічки, яку помістили в Quantum Break, Alan Wake 2 далеко.

Події всіх епізодів розгортаються на трьох просторих локаціях. Це знайоме за першою частиною містечко Брайт Фолз, околиці озера Колдрон, напівзруйноване поселення Уотері, засноване фінськими емігрантами, та Пітьма — таємнича потойбічна реальність, яка прийняла форму нічного Нью-Йорка. Всі локації виконано у напіввідкритому форматі, хоча є і лінійні відрізки. В цілому простір для дослідження присутній, тому не обов’язково бігти суворо за сюжетом. А ще кожне зі згаданих місць наділили своїми акцентами, особливостями та атмосферою.

Загалом розробники реалізували містичний і моторошний настрій, яким просякнута вся гра. Проте у цей основний вектор вносяться правки, відповідно до локації. Брайт Фолз відсилає до «Твін Пікс», «Сім» та Darkwood. Околиці озера Колдрон навіюють атмосферу «Справжнього детектива», Condemned та трішки Resident Evil. Пітьма — це поєднання Layers of Fear, Max Payne, «Міста гріхів» та «Острова проклятих». А поселення Уотері змусить згадати про Silent Hill та серіал «Темрява».

І ось це різноманіття створює неповторний шарм Alan Wake 2. Атмосфера в грі постійно злегка видозмінюється і заново зачаровує користувача. Наприклад, у Пітьмі спочатку був психоделічний настрій з нотками клаустрофобії. Однак при просуванні далі з’явився нуар з вкрапленнями безвиході та суму. І це в рамках одного епізоду за Алана Вейка.

Враження часто змінюються, що тонізує гравця. Коли рухаєшся далі, то вже підсвідомо очікуєш на ці гойдалки в атмосфері, й гра не розчаровує. Десь додається більше тривожності та напруги, яка поступово натягує нерви, а потім вдаряє по них фінальним акордом. Іноді включається класична атмосфера жахів зі скримерами, причому дуже неочікуваними. Тричі я підскакував на стільці, після чого натискав паузу й чекав декілька хвилин, щоб вгамувалося серцебиття. А місцями Alan Wake 2 заграє з глибинними страхами, викликаючи міцне почуття дискомфорту й сироти на шкірі.

Сюди додається вміння сценаристів створювати неочікуваності. Вони застають зненацька й викликають відвертий подив. Інколи це відбувається у мить, коли нібито взагалі не має нічого статися. Проте майстри з Remedy викручують ситуацію, щоб сильніше заплутати гравця чи навпаки дати якусь відповідь. Такий підхід, коли проєкт може в будь-який момент здійснити різкий поворот, згущає моторошну і тривожну атмосферу. Бо здогадатися, як далі розвиватимуться події, стає напрочуд важко. І це ще одна важлива перевага в скарбничку Alan Wake 2.

Американські гірки в жанрі жахів

Вивірена і різноманітна трансформація гри — це не тільки про загальний настрій. Темп ігроладу в горорі теж постійно коригується. Його можна описати, як параболічну криву з плавними підняттями вгору та спусками. В цілому Alan Wake 2 доволі розмірена, інколи навіть неспішна. Проте такий ритм чудово лягає на атмосферу. Під час проходження жодного разу не виникало відчуття, що розробники спеціально розтягують хронометраж. Якраз навпаки: темп відчувався ідеальним відображенням ситуацій, в яких опинялися головні герої.

У епізодах за Андерсон і Вейка є моменти, коли доволі довго доводиться досліджувати місцевість. У випадку з першою героїнею це пов’язано з веденням детективного розслідування. Коли Андерсон вивчає локації та спілкується з персонажами, вона отримує зачіпки. Операції з ними проводяться в просторі думок — частинці розуму, яка візуалізується у вигляді просторої кімнати.

Тут розташована дошка зі справами, які веде агентка ФБР. Вони зберігаються у ящику, де відбувається перемикання між розслідуваннями. Щоб почати нове, потрібно отримати ключовий доказ, і зазвичай це відбувається за сюжетом. Коли розміщуєш його на дошці, виникає декілька взаємопов’язаних питань. Подальші зачіпки — фото або текстові записи — потрібно прикріплювати до них. Як назбирається достатньо доказів, справа просунеться далі. Тобто старе питання буде закрито, а на його місці може з’явитися нове. Паралельно змінюються сюжетні цілі, і гравець рухається далі.

У просторі думок є також стіл з фотографіями свідків та підозрюваних. Дивлячись на них, Андерсон за допомогою інтуїції робить логічні висновки та отримує зачіпки. Спочатку це здається дивним, проте здібність героїні пояснюється за сюжетом. В голові Андерсон зберігаються і сторінки рукопису Вейка, якому виділена важлива роль в сюжеті. А ще тут є телевізійні та радіопередачі, якщо захочеться трішки щось послухати та перепочити. Доступ до кожного пункту також реалізовано через меню, тобто не обов’язково входити в простір думок. Цей процес майже безшовний, проте Remedy вирішила додатково подбати про зручність.

Спочатку детективний процес здається громіздким та переускладненим. Проте адаптуватися виходить дуже швидко, бо концепція насправді проста. Все зводиться до правильного розташування зачіпок. Гравцю навіть не потрібно думати, до якої справи належать докази. Вони автоматично розподіляються, а спеціальні значки повідомляють, яке з розслідувань можна оновити.

Вже за годину буде здаватися, що Remedy побоялася ускладнити роль детектива в Alan Wake 2. Бо навіть на місцях злочину всі зачіпки чітко виділені й не треба взагалі напружуватися, щоб їх знайти. Однак у нас тут горор, а розслідування — це додатковий елемент для загального розмаїття. Звісно, можна було зробити складніше і змусити гравців застосовувати логічне мислення. Проте детективна складова дає відчути користувачеві, що саме він веде розслідування і штовхає сюжет вперед у фрагментах за Андерсон. А це завжди приємно, тому детективні елементи викликають більше хороших вражень, ніж нарікань.

У Вейка теж є своя візуалізація тихого куточка в голові. Це горище зі столом, печатною машинкою та дошкою. На останній письменник занотовує події, які з ним трапилися. Заглиблюватися не будемо через спойлери, але тут є свій інтерактив, пов’язаний з сюжетом. Голосові записи в голові Вейка теж можна прослухати, щоправда, вони подані більш специфічно, ніж телевізійні та радіопередачі.

Ігрові моменти з дослідженням локацій, присвячені письменнику, також супроводжуються вирішенням просторових головоломок. Частина з них пов’язана з переміщенням світла та миттєвою зміною реальності, що виглядає дуже ефектно. Реалізовано загадки просто, проте в загальний контекст вони вписані ідеально. Пазли зустрічаються і серед необов’язкових активностей. Наприклад, у фрагментах за Андерсон зустрічаються скрині культистів. Вони відкриваються за допомогою рішення невеличких, проте цікавих загадок. А додаткова розминка для мозку завжди вітається.

На локаціях також можна знайти відголоси як доповнення до сюжету та віршовані загадки з винагородою у вигляді амулетів, що наділяють різними бонусами, Сюди ж відносяться слова та фрагменти рукопису, які потрібні для прокачування характеристик, ліхтариків і зброї Вейка та Андерсон. Трапляються й записки, проте в Alan Wake 2 їх загалом значно менше, ніж в першій частині чи Control. А ось з якістю тексту Remedy знову не підвела. Записки допомагають краще пізнати всесвіт гри. Та й задля накопичення ресурсів відхилятися від сюжету потрібно. Точніше, необхідно.

Якщо активно обшукувати місцевість, патронів, бинтів, знеболювальних та інших корисних предметів буде якраз достатньо на середній складності. Та варто почати бігти за сюжетом, як виникають проблеми. Починає не вистачати всього й одразу. Треба уважно ставитися до наповнення свого інвентарю, а це для горору з елементами виживання, вважай, комплімент. Розробники витримали баланс і швидко дають зрозуміти, що в Alan Wake 2 краще економити. У мене не було моменту, де я лишився голим і босим. Проте розподіляти ресурси й вирішувати, які з них відкласти на потім, доводилося завжди. І це з урахуванням активного обшуку локацій та відкриття скринь. В них завжди є цінні предмети, що рятують у скрутних битвах. А такими можна назвати ледве не всі.

В Alan Wake 2 мало противників. Проте зустрічі з ними — це завжди випробування для гравця. Вороги живучі та сильні, причому це стосується навіть стандартних членів культу та тіней. Тут варто трішки пояснити. Андерсон і Вейк зустрічаються з різними противниками, хоча за типажами вони схожі. Основна відмінність пов’язана із застосуванням ліхтарика, який є у головних героїв. Цей життєво необхідний інструмент має два режими освітлення: стандартний та посилений. Другий використовується на ворогах, щоб їх приголомшити та виграти для себе якусь мить, проте є й інший ефект.

Ліхтарик показує серця представників культу, які виступають вразливими точками. А з тіней він скидає верхній покров, після чого в них можна стріляти та завдавати шкоди. Ця особливість перекочувала з першої частини Alan Wake, де всі противники були окутані пітьмою. У різних видів ворогів є свої здібності, члени культу носять маски, тому стріляти краще в груди. Тварини нарізають круги й різко кидаються на персонажа, а тіні ховаються серед натовпу аналогічних образів, які є суто візуальними, чим заплутують гравця. А ще вони здійснюють ривок вперед з відсутністю анімації. Останній добряче дратує і відчувається не дуже збалансованим, бо відреагувати на такий трюк важко, хоч і можливо.

Андерсон та Вейк можуть ухилятися від атак, пригинаючись в сторону. Все цілком реалістично — ніяких перекидів із Dark Souls. А от моменти: «Та я ж натиснув, чому не вийшло?» — трапляються регулярно. Вікна для ухилянь в Alan Wake 2 суворі. Та до такої особливості просто потрібно звикнути, тим паче що можна не підпускати ворогів надто близько. Для цього застосовується зброя. На початку в Андерсон є лише пістолет, а у Вейка — револьвер.

Далі можна відкрити ще шість одиниць озброєння. Якого саме, розкривати не хочеться, бо поповнення арсеналу — це особлива насолода у горорі. Тим паче, що майже завжди доводиться вирішити черговий пазл. Скажемо лише, що є дробовики та ракетниця як у першій частині. Додатково йдуть допоміжні засоби, наприклад, гранати, пропанові балони, які можна кинути у ворогів та підірвати пострілом і світлові шашки як вагоме доповнення до ліхтарика.

Стрілянина реалізована просто чудово. У зброї відчувається вага та віддача, на зведення прицілу необхідна різна кількість часу, а звуки напрочуд реалістичні. Прокачування допомагає значно покращити арсенал. Бонуси розширюють обойму та додають нові властивості, як от перехід в автоматичний режим у пістолета. Вони дійсно допомагають в сутичках, що стає вагомим приводом для дослідження локацій на предмет слів та фрагментів рукопису.

Вороги завжди реагують на влучання, завдяки чому візуально легко оцінити свою точність. Вони нахиляються, щось агресивно бурмочуть та покриваються кров’ю, а фізика тіл прописана з урахуванням інерції. Єдиним недоліком можна записати схематичні анімації перезаряджання, проте це дрібничка.

Вступати в сутички з ворогами приємно. Відчувається страх, бо противники сильні й за три-чотири удари знімають весь запас здоров’я. Лікування бинтами та аптечками займає певний час, тому в бою вдається застосувати тільки знеболювальні, які слабенько відновлюють героя. А кожен влучний постріл виділяє крапельку ендорфіну, який змішується з адреналіном, що вже буяє в організмі. На додачу PS5-версія Alan Wake 2 включає підтримку особливостей DualSense. Тактильна вібрація та адаптивні тригери лиш посилюють приємні відчуття.

Битви ще й часто проходять в унікальних умовах, особливо з босами. Іноді героя замикають в тісних проходах, а часом — створюють унікальні загрози. Десь бувають схованки у вигляді джерел яскравого світла, куди не можуть заходити противники, проте трапляється, що воно дуже несподівано вимикається. Тоді починається паніка через необхідність швидко вступати в бій, не встигнувши відпочити.

На глобальному рівні весь ігролад працює як злагоджений механізм. Чудовий, плавний темп, часте чергування етапів та занять, що комбінується зі зміною атмосфери, присутність мотивації для дослідження та напружені сутички, які кидають виклик — чого ще бажати від горору? Придумати важко. Хіба що поглиблення детективної складової на локаціях та деяких головоломок. Хоча й це не проблеми, а швидше невеличкі зауваження, бо загалом Alan Wake 2 грається ледве не ідеально з урахуванням жанру.

А ось і справжній нексген!

Щодо графіки, то на скриншотах все видно. Навіть на PS5, де порізали візуальну складову, проєкт по-справжньому вражає. Високоякісні текстури оточення та м’яке динамічне освітлення роблять картинку настільки реалістичною та насиченою, наче це CGI-фільм. Рослинність навіть краща, ніж у The Last of Us Part II, а деталізація оточення і дальність промальовування на якомусь захмарному рівні. Єдиною проблемою графіки можна назвати низьку роздільну здатність тіней, хоча на загальному фоні ця претензія швидко розвіюється. Рушій Northlight вчергове задає планку для всієї індустрії.

Моделі персонажів теж виконані чудово, хоча викликають вже менше захвату, бо деталізація облич трішки не дотягує до надвисокого рівня візуальної складової. До анімацій теж майже ніяких претензій: всі рухи плавні та натуральні. Тільки очі у персонажів інколи «бігають» в різні сторони без причини.

Не підвела і технічна складова. Окрім деяких несуттєвих багів освітлення та тремтіння картинки в одному моменті, у мене все було ідеально. Кадрова частота трималася на рівні 60 кадрів/с в режимі «продуктивність» з дуже рідкими просіданнями до 50 кадрів/с. А яка в Alan Wake 2 музика! Вона — диригент всієї атмосфери. Композиції завжди підсилюють настрій, а ембієнт із застосуванням нетипового звучання часто заставляв тривожно соватися на кріслі.

Переклад, якого ми не заслуговуємо

Тепер про українську локалізацію, куди ж без цього. Це переважно машинний переклад з купою дрібних помилок, невірним трактуванням окремих слів та неймовірно бездарною технічною реалізацією. Субтитри в заставках то злипаються в купу й лишаються на екрані, то швидко прогортаються, то повторюються, то не попадають в такт. Ось де справжній жах.

Якихось напрочуд безглуздих формулювань та викривлення термінів я не знайшов. Та це не дуже рятує. Тим паче, що Epic Games найняла підрядника, який довірив український переклад росіянам. Схожа ситуація була з A Plague Tale: Requiem та Ghostrunner 2, а тепер — з Alan Wake 2. Тенденція жахлива, тому на неї обов’язково необхідно звертати увагу. Інакше машинні локалізації українською від жителів держави-терориста будуть з’являтися в іграх і надалі.

Очікування були не даремними

Alan Wake 2 викликає щире захоплення. Це комплексний горор з розумним сюжетом та напрочуд різноманітним ігроладом, де кожен етап проходження включає якісь особливості. Гра відчувається вивіреним атракціоном жахів і лишає після себе плеяду потужних емоцій. Такі проєкти, особливо серед горорів, винятки. І тому вони заслуговують на увагу від кожного фаната інтерактивних розваг.

Це той випадок, коли навіть противники жанру отримають свою порцію задоволення. Тому всю ігрову спільноту лишається тільки привітати, бо у нас з’явився ще один претендент на звання найкращого у 2023-му році. Remedy створила свій Magnum Opus та справжній шедевр.

10/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини