Працювала гідесою в Еміратах, а тепер — Senior QA Engineer. Українка — про світчинг у геймдев і життя в Австралії

Катерина Леонова — Senior QA Engineer в австралійській компанії Stratton Studios. До того, як піти на курси тестувальників, вона мала власний бізнес у б’юті-індустрії та працювала приватною гідесою в ОАЕ. Про те, що підштовхнуло змінити професію в 38 років, чим австралійський геймдев відрізняється від українського і як навчають в австралійських коледжах, Катерина розповіла в інтерв’ю.

«У 2019-му я втратила свій бізнес». Про технічну освіту й роботу гідесою в Еміратах

Вищу освіту я здобула в Харківському національному університеті радіоелектроніки за спеціальністю «Метрологія та комп’ютерна інженерія». Втім, після випуску не пішла працювати за фахом. Ця спеціальність не була омріяною, не було тоді й планів пов’язати своє життя з чимось технічним. Просто я навчалась у фізико-математичному ліцеї, який мав контракт із цим університетом: ліцеїсти після випуску найчастіше йшли саме туди. Так у 1999-му зробив майже весь мій клас, зокрема і я.

Після захисту диплома, у 2004-му, я пішла працювати офіс-менеджеркою в компанію, яка займалася розробкою обладнання для атомних електростанцій. Згодом запустила власний бізнес, пов’язаний з індустрією краси. А у 2015-му змінила напрям діяльності — стала працювати гідесою в Об’єднаних Арабських Еміратах. Тоді подруга вийшла заміж у тій країні. Я час від часу приїздила до неї в гості. І ми помітили, що є великий попит на екскурсії: запитів було явно більше за гідів, готових ці екскурсії проводити. Тож, трохи поміркувавши, ми разом заснували невелику туристичну агенцію.

Вирішили, що це будуть приватні екскурсії. Тобто не автобусні, де їде велика група, а, наприклад, для індивідуальних подорожувальників чи для сімей. Ми орендували машини в Еміратах і їздили з туристами по певних локаціях: хто хотів побачити, скажімо, сучасні Дубай чи Абу-Дабі — везли туди; хто хотів стару частину того чи іншого міста — прямували в той бік. Інколи замовляли навіть не екскурсії містом, а супровід на шопінг, бо Dubai Mall — настільки величезний, що там легко заблукати (цей торговельний центр внесли до Книги рекордів Гіннеса як найбільший ТЦ у світі). Надавали й стандартні послуги: зустрічали з аеропорту, проводжали перед вильотом. Спершу починали лише вдвох, із подругою. А згодом узяли в команду ще фотографа й водія.

Просували компанію через власний сайт. Замовлень не бракувало. Екскурсії проводили по черзі, тож місяць я жила в Харкові, вдома, а місяць — в ОАЕ.

Мені дуже подобалася ця робота! Цікаво, тепло, постійно знайомишся з різними людьми — це надихає і заряджає. І в плані грошей усе було чудово. Але... у 2019-му довелося з цією справою попрощатися. Почалася пандемія коронавірусу: кордони закрили, ніхто нікуди не їхав, і ми втратили бізнес. Думаю, якби не ковід, і далі працювала б гідесою. Однак довелося зважитися на зміни, і я про це не шкодую.

«Про університетську освіту я згадала вже у 38 років». Про світчинг у геймдев, курси й першу роботу

Коли я повернулася до Харкова з Еміратів, замислилася, що робити далі. Тут і згадала про університетську освіту [сміється]. Щоправда, вже у 38 років, але добре, що певні знання в мене все ж були: робота в технологічній компанії здавалася перспективною.

Аби звузити коло професій, поміркувала, що мені подобається. Згадала про ігри — їх я обожнювала ще з дитинства. Ігри мене заспокоювали. Коли з’явилися мобільні, часто грала перед сном. Серед перших улюблених — World of Tanks і Tanki Online. Чоловік постійно кепкував, мовляв, у нашій сім’ї все навпаки: зазвичай жінки чекають, поки партнери награються й прийдуть спати, а в нашому випадку він на мене чекав [сміється].

Врешті я вирішила подивитися в бік тестування й підшукала тримісячні курси. Там посилено вивчала теорію — вона в мене від зубів відскакувала. Також виконувала всі практичні домашні завдання. Було непросто, бо з часів університету, по-перше, багато чого забулося, по-друге, багато чого змінилося. Адже 20 років тому ми писали код удома на аркушиках, а потім уже в університеті переписували його на комп’ютері.

Та попри все я успішно закінчила курси й після них одразу стала розсилати резюме. Мені поталанило не з першого разу: курси я завершила в жовтні 2020-го, а роботу знайшла в лютому 2021-го. Одна компанія, наприклад, відмовила через вік — хотіли молодших [усміхається]. Та я не опускала руки й шукала далі.

А одного дня мене покликали на співбесіду в SnoopGame. На зідзвоні ставили чимало технічних запитань. Я на все відповіла й отримала офер — мене взяли на позицію Trainee.

Я і досі в захваті від SnoopGame. Це був дійсно класний досвід роботи в чудовому колективі. Компанія займається суто тестуванням, тож у команді було понад сотню QA-спеціалістів. Ми співпрацювали з клієнтами з усього світу. Працювали над іграми найрізноманітніших жанрів: Match 3, Hidden Objects, Word Games, Role Strategy та ін. Брали в роботу і мобільні проєкти, і комп’ютерні, тестували на всіх платформах (Windows, Web, Android, Amazon, iOS, macOS). Переважно в тестувальників немає такого розмаїття: у студії ти працюєш над одним-двома проєктами. Але в мене склалося інакше, і врешті це стало моєю конкурентною перевагою на ринку.

З трейні я незабаром стала джуном, а згодом склала іспит на Middle QA. Іспит — це теорія, практика й тест з англійської. Спеціалісти рівня Senior протягом 2-3 годин перевіряли теорію, потім ми мали розробити тест-кейси для гри, зробити естімейшн, звіт про проведені типи тестування, а також звіт багів та пропозиції для поліпшення гри. Якщо все складаєш успішно, тобі підвищують і посаду, і зарплату. До речі, ці всі іспити мені й досі допомагають у роботі.

«З командою працювали над іграми для Google і Paramount». Про роботу на австралійську студію та особливості компанії

Коли в лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, я переїхала в Австралію. Я не обирала країну за тими чи іншими критеріями — там мешкала моя давня українська подруга й сказала, що може зробити мені запрошення. Так я отримала туристичну візу на три місяці й у березні переїхала з Харкова в Сідней.

Спочатку я продовжувала працювати на SnoopGame віддалено, але це було складно. Насамперед дався взнаки інший часовий пояс (різниця з Києвом — дев’ять годин). Але також постало питання грошей: українська зарплата дуже маленька за австралійськими мірками (мануальний тестувальник заробляє від 70 тис. австралійських доларів на рік). Тому врешті я звільнилася, хоча це й було важко: я дуже прив’язалася до людей, з якими співпрацювала, і проєкти мені подобалися. Але нічого не вдієш — потрібно було шукати роботу в місцевій компанії.

На той час українці вже отримали право оформлювати гуманітарні візи — це спеціальний тип віз, який розробили саме для нас через війну. Разом із візою я отримала право легально працювати в Австралії.

Тож я написала нове резюме, cover letter, оновила LinkedIn — і доволі швидко мені поталанило. HR з компанії Mighty Kingdom сама знайшла мене в LinkedIn за вказаними скілами й ключовими словами, запросила на співбесіду, і я отримала офер. Це була посада QA Analyst.

Mighty Kingdom — дуже класна геймдев-студія. З командою ми працювали над іграми для Google і Paramount. Для Google розробили три гри для підвищення дитячої активності, та вони ще не на сторі, тому не можу поки що розкрити назви. А для Paramount я працювала з time-management грою Star Trek: Lower Decks, створеною на основі однойменного знаменитого серіалу. Тішуся, що долучилася до цих проєктів.

Окремої уваги заслуговує ставлення компанії до працівників. Коли я тільки почала працювати й моя Team Lead бачила, що після 18:00 я досі активна у Slack, вона писала мені: мовляв, Кейт, чому ти досі онлайн, вимикай, не треба перепрацьовувати. Навіть якщо ми щось не встигали чи знайшли критичний баг, керівництво казало: «Не стресуйте, не переживайте, все поступово зробимо». Про те, що в нас був чотириденний робочий тиждень, годі й казати [усміхається].

Також мене завжди питали, який таск я хочу взяти, з чим буде комфортніше працювати сьогодні.

А ще дуже цікаво починалися мітинги: на початку зідзвону з продюсеркою ми 2-3 хвилини робили зарядку і вже потім переходили до робочих питань. Однак і тоді атмосфера була досить невимушена. Пам’ятаю, наприклад, як колега просто посеред мітингу запропонував зіграти на гітарі — йому радо дозволили, і далі ми знову повернулися до обговорення проєктів. Також на мітингах давали шкалу настрою: кожен мав вказати, який у нього настрій, і, якщо поганий, треба було розповісти, як це можна виправити.

Оскільки майже всі спеціалісти працювали віддалено, окремо були зідзвони для знайомств. Раз на тиждень у Slack бот рандомно розбивав людей по парах — ми мали зідзвонитися та пів години просто потеревенити.

Словом, робочі умови були прекрасні. Втім, у команду мене взяли на контрактній основі — під конкретні проєкти. Тож тільки-но я виконала свою роботу, потрібно було шукати іншу студію.

«Єдине, з чим виникають проблеми, — це австралійська англійська». Про тривалі пошуки нової роботи й виклики

Аби влаштуватися на другу роботу в Австралії, довелося витратити кілька місяців. Я навіть дивилася рекомендації, як краще скласти резюме, постійно переписувала його, оновлювала інформацію в LinkedIn час від часу. Мені було потрібно якомога швидше влаштуватись у ту чи іншу студію, бо тиснула потреба оплачувати оренду, комунальні тощо (оренда однокімнатної квартири в Сіднеї коштує від $500 AUD на тиждень, двокімнатної — від $700 AUD). Тобто цілі потрапити в якусь конкретну студію не було — просто хотіла отримати посаду в хорошій компанії. Врешті пройшла три співбесіди перед тим, як отримала офер.

І, що цікаво, мені знову першою написала HR, яка знайшла мене за ключовими словами в LinkedIn, тобто резюме до цієї компанії я не надсилала. Це Stratton Studios — студія, де я працюю з кінця 2023-го.

Тут вже п’ятиденний робочий тиждень, але нічого — з рештою умов усе так само добре, як і в попередній компанії [сміється]. Хоча тут для мене більше викликів.

У Stratton Studios я прийшла як Senior QA. Компанія невелика, і поки що я тут одна тестувальниця. Мої нинішні обов’язки — вибудовувати з нуля всі процеси тестування. У попередніх студіях процеси вже були налагоджені, тож для мене це новий виклик, більша відповідальність. Але наразі проблем у цій царині не маю, все вдається. На жаль, більше розповісти не можу через NDA.

Єдине, певно, з чим виникають проблеми, — це австралійська англійська. Коли колеги дуже швидко говорять на мітингах, мені непросто зрозуміти їхній акцент [сміється]. У студії працюють люди різних національностей: філіппінці, бразильці, індійці — їх мені зрозуміти куди легше за місцевих. Але я не хвилююся: впевнена, що з часом ця проблема зникне. Це питання досвіду.

«Мене приємно вразили співбесіди в австралійські компанії». Як отримати роботу в Австралії та здобути тамтешню освіту

Конкуренція на ринку австралійського геймдеву висока. Зокрема — серед тестувальників. І більший попит помічаю на автоматизаторів. Я тільки починаю опановувати автоматизацію, однак роботу отримала. Чому? Припускаю, зокрема, тому, що маю хороший досвід у тестуванні ігор, який вимірюється не роками, а кількістю проєктів. Все ж завдяки співпраці зі SnoopGame я багато чого навчилася й дізналася.

Але що цікаво: хороший досвід і навички я отримала свого часу ще й тому, що в Україні перепрацьовувати — це практично норма. Наприклад, у SnoopGame кранчі — звичне явище. Нам платили за понаднормову роботу, ми більше набивали руку, та все-таки це було перепрацювання. В Австралії такого не люблять. Вони вважають, що спеціаліст, який добре відпочив, набагато продуктивніший за змученого фахівця [сміється].

Перевагою під час працевлаштування стає досвід роботи саме в австралійській компанії та референси від місцевих колег. Без цього отримати посаду можливо, але, ймовірно, пошуки займуть певний час.

Мене приємно вразили безпосередньо співбесіди в місцеві компанії. У SnoopGame, наприклад, мали список запитань, які потрібно було поставити кандидатам, серед них чимало технічних. А тут — жодних списків. Питання залежать від того, що людина розповідає про свій досвід. І її не ганяють по теорії. Просто в процесі розмови запитують, що кандидат робив на попередньому місці праці, які ігри до вподоби, які перевірки. Співбесіди тривають у невимушеній атмосфері та з жартами.

Окрему увагу звертають на diversity and inclusion. Просто на інтерв’ю питають, що це таке саме для мене. Компанії не розрізняють людей за національною належністю, релігійною, за сексуальною орієнтацією, за віком тощо. Якщо в Україні мені одного разу відмовили через вік, то тут нерідко вважають навпаки: що старша людина, то краще, бо має більше досвіду.

Плюсом під час пошуків роботи може стати і австралійська освіта. Наприклад, коли я шукала свою другу роботу в Австралії, паралельно почала відвідувати коледж у Сіднеї. Австралійський уряд дав українцям, які мали гуманітарні візи, можливість безоплатно навчатися в коледжі TAFE (Technical and Further Education). У цьому закладі можна здобути чи не кожну професію: кухаря, будівельника, вивчитися на менеджера абощо. Я обрала курс із вебдевелопменту. Це річне навчання, після завершення якого отримуєш сертифікат, а потім можеш податися на диплом.

Спочатку я дуже боялася, думала, що не потягну, що буде неабияк важко. Але на практиці все виявилося не так. Попри те, що навчання справді було інтенсивним, я почувалася комфортно. У нас були заняття з Front-end, Back-end Development, UX, Project Management, Cyber Security, Database тощо. Викладачі кожному приділяли увагу. Серед студентів були і австралійці, і бразильці, і китайці, була дівчина з Папуа — Нової Гвінеї. А ще — хлопець з України, мій колега зі SnoopGame. Обставини склалися так, що він теж опинився в Сіднеї й пішов навчатися в ту саму групу, що і я, — було досить комфортно. Врешті у грудні 2023-го я отримала диплом з веброзробки від TAFE, який може стати в пригоді в майбутньому.

«Мені до вподоби рівень добробуту й те, що люди різних професій можуть гідно жити». Про те, чим підкуповує Австралія, і плани на майбутнє

В Австралії дуже добре ставляться до українців, готові допомагати. Тут цікавляться, як справи, й видно, що роблять це не просто так, а дійсно переймаються ситуацією.

У країні дорога оренда житла, високі рахунки за комунальні послуги. Та коли я тільки приїхала, моє життя дуже спростили організації, які працювали з біженцями. Вони допомогли орендувати житло, а також облаштувати його, адже тут квартиру винаймаєш порожньою. Мені привезли меблі, холодильник, пралку, посуд, навіть швабру — все до дрібниць. Тоді я ще не мала роботи, була без грошей, тому дуже за все вдячна.

Також завдяки гуманітарній візі я маю страхування. Хоча досі ще жодного разу не хворіла: ані на коронавірус, ані на грип абощо. Тут дуже хороший клімат. А ще — дуже насичені флора й фауна: змії та павуки можуть стати завсідниками. До нашої оселі не раз заповзали павуки, але не отруйні.

Мені до вподоби рівень добробуту в Австралії й те, що люди різних професій можуть гідно жити. Наприклад, моя знайома працює прибиральницею в магазині; вона спокійно орендує квартиру, їздить на машині. Тобто немає такого, що людина ледь зводить кінці з кінцями.

Я хочу залишатися в Австралії й надалі. Зараз ми орендуємо квартиру разом із сином, який перебрався до мене. До війни він планував вступати в університет у Празі, однак наразі відклав навчання і вирішив улаштуватися на роботу — працює на австралійську компанію розробником. Звісно, хотілося б, щоб до нас приїхав і чоловік, який залишився в Харкові. Нещодавно був приліт просто поблизу нашого будинку — повилітали вікна, двері. Попри те, що в Харкові ми маємо власне житло, сил терпіти жахіття, які там відбуваються, вже просто немає. Але поки що лишаємося на відстані, бо чоловік не має права на виїзд за кордон.

Щодо професійної діяльності, нині маю намір розвиватися як тестувальниця. Найближчі плани — опанувати автоматизоване тестування, бо на таких спеціалістів більший попит. Хоча після навчання в коледжі я зрозуміла, що хочу себе спробувати і в розробці. А ще придивляюся до нових курсів у TAFE. Бачила в переліку геймдизайн — точно не буде зайвим.

Можна вивчити все, якщо цього прагнути. Звісно, що з примусу нічого не вийде. Але якщо людині це потрібно, якщо вона усвідомлює свою мету — все вдасться.

Від себе можу порадити хіба починати раніше, якщо знаєш, чого бажаєш. Вік усе-таки впливає: стає складніше виходити з зони комфорту, нове дається важче. Звісно, і мій приклад, і приклад колег з Mighty Kingdom, яким було 50 і 55 років, доводить, що все реально. Але простіше — почати раніше, й тоді все неодмінно вдасться.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини