Керівники AB Games про те, як компанія працює під час війни та чому не буде відкривати офіси в Європі
Антон Большаков у дев’яностих роках був керівником проєктів у GSC Game World. У нульових він брав участь у розробці S.T.A.L.K.E.R. та «Козаків», а потім створив власну компанію — AB Games. Вона розробляє ігри Hidden Object та до 24 лютого мала офіси в Харкові, Дніпрі, Києві, Рівному і на Кіпрі.
Про те, як змінилися команди, чому від підтримки росіян не стає легше та чому AB Games не буде відкривати офіси в Європі, Большаков розповів нам в інтерв’ю. До розмови також долучилися гейм-продюсерка компанії Ольга Онищенко та продакт-менеджер AB Games Нікіта Форостяк.
Антон Большаков
«Хтось не хотів на Кіпр, хтось хотів у Польщу». Про те, як компанія готувалася до повномасштабної війни
Ольга Онищенко: Ми почали пробувати вивезти співробітників з України ще в січні. Вже були тривожні настрої, тож частина людей у нас виїхала до 24 лютого.
Я думаю, що ми були в набагато кращій ситуації, ніж багато хто з індустрії. Бо в нас, майже всі відділи були представлені на Кіпрі. Там були або ліди, або працівники, які могли виконувати майже всі функції відділів. Тому саме з організаційного погляду цей перехід став не дуже важким для виробництва.
Майже два місяці (перший так точно) кожен ранок починався з того, що ми намагалися з усіма списатися: що ти, як ти, де ти. З кількома людьми з Харкова спочатку не було зв’язку.
З нашим видавцем — компанією G5 — ми працюємо переважно через харківський офіс; з ними майже не було зв’язку кілька днів. Ще коли ми в січні планували виїзд, то запитували у G5, чи вони щось планують і які варіанти мають. Вони нічого не готували. Казали, що «нічого точно не трапиться, а якщо й трапиться, то у нас є багато студій». І вони справді мають студії в інших містах: у Львові, а ще в росії та інших локаціях.
Антон Большаков: Як власник компанії я почав бити тривогу ще з середини січня. Ми готували сценарій, як працювати, якщо почнеться повномасштабна війна.
В нас є Hidden City — це робочий проєкт, і для нього треба видавати оновлення щомісяця. Ми не можемо просто зупинитися, бо він тоді не буде працювати. Користувачі побачать, що гра не оновлюється, та виберуть щось інше.
Ми виділили ключових людей з Hidden City, від яких залежить збірка апдейтів. Сказали, що вони повинні виїхати за межі України. Я наполягав, що є ризик і ми мусимо його передбачити.
Зараз це вже історія, але тоді більшість людей сказали, що я надто переймаюся, а в них є особисте життя і переїжджати вони не готові. Я натрапив на відвертий спротив. Довелося ставити питання руба — пояснювати, що це бізнес. Що може виникнути ситуація, коли п’ять ключових людей не виїхали й ми не зможемо збирати гру. А це означає, що решті команди не буде чим займатися.
Частина ключової команди для збірки апдейтів виїхала — хтось сам, усвідомлено (і їм за це дякую), а на когось довелося тиснути.
Далі був складний період, коли на Кіпрі треба було шукати приміщення, житло. Півтора місяця цим займались — вдень і вночі. Приїхало багато ІТ-компаній на 200, 500 людей, і попит неймовірно піднявся. Моя дружина зранку зідзвонювалась з рієлтором на перегляд квартир, він сказав: якщо до обіду не приїдете, їх займуть інші компанії.
На момент 24 лютого наші 20 ключових співробітників вже були на Кіпрі. В нас є офіси в Харкові, Дніпрі, Києві, Рівному, і ми хотіли вивезти усіх, але спротив був великим.
Хтось не хотів на Кіпр, хтось хотів у Польщу. Ми ще до війни зняли готелі на заході України й сказали, що хто відчуває тривогу, то вже може переїздити туди. Частина команди так і зробила, частина поїхала, коли почалися бомбардування.
Далі ми щодня опитували всіх фахівців, де вони. Адміністративна команда повністю перемкнулася на режим евакуації. Постійно була на зв’язку, організовувала рейси, машини, допомагала знайти квартири по дорозі, дізнавалася, де безпечно, а де обстріли.
Тижні два ми не працювали, а займалися лише евакуацією співробітників. Паралельно перебудовували ролі в командах. Якщо людина під обстрілами й має позицію ліда, то ці обов’язки перекладали на іншого спеціаліста, який у відносній безпеці, щоб команда мала змогу далі працювати. Далі був ступор, бо думати про щось творче було неможливо через величезний стрес. Приблизно з третього тижня почали поступово запускати роботу.
Зображення з гри Hidden City від AB Games
«Старше покоління вважає, що українці заберуть у них роботу». Про те, які настрої зараз панують на Кіпрі
Антон Большаков: Ми зараз на Кіпрі, й тут дуже багато українців, як і росіян. Ну, росіяни — вони завжди росіяни. Або висловлюють таке зверхнє співчуття, від якого тепліше не стає. Або відверто підтримують рф, постійно сигналять з автомобілів, вішають російські прапори.
Місцеві ж розділяються на дві частини. Одні — більш просунуті — підтримують Україну. Ми якось дзвонили в банк, де менеджерка навіть плакала та була дуже розчулена. А старше покоління вважає, що або українці заберуть в них роботу, або що росіяни припинять витрачати тут гроші.
Вони пам’ятають, що 10 років тому приїхали багаті росіяни й життя поліпшилося. А через санкції, проблеми з банками у росіян люди бояться, що стануть жити гірше. Тож немає такої підтримки українців, як у Європі.
Тут багато російських і білоруських ІТ-компаній. Коли 1 квітня з’явилися фотографії з Бучі й ми всі були шоковані, у них трапилася вечірка: задоволені обличчя, пиво... Це вони нам співчувають так.
«Ніхто не готовий ставити інтереси компанії вище за особисті». Про те, коли компанія буде готова повернутися до Києва
Антон Большаков: Це залежить від людей, ми їх ніяк не змушуємо. Частина команди вже повернулася до своїх міст, тому що в готелі два місяці жити теж не радість. Але багато хто ще побоюється.
Ольга Онищенко: Повернулися ті, хто був переселений у межах країни. Не всі, але частина. А з тих, хто переїхав за кордон, наче ніхто не вертався.
Нікіта Форостяк: Це ще питання можливостей. Ми можемо собі дозволити лишатися за кордоном, і це значно безпечніший варіант. Потрібно розуміти, що є різні бізнес-моделі — і буде важко запевнити інвестора вкладатися в студію в Дніпрі, коли за 50 км звідти йдуть бої.
Антон Большаков: В нас так гостро це питання не стоїть, тому що ми прибуткові та робимо все власним коштом. Я пропонував команді відкрити офіс у Польщі чи ще десь. Адже якщо ми вирішимо залучати кошти на фінансування user acquisition, то будь-який інвестор скаже: «А де ваші ключові працівники, проведімо due diligence ваших процесів». Якщо аналітик компанії, наприклад, у Харкові, частина живе ще в готелі... це не стійка історія.
Та наші спеціалісти кажуть, що бізнес бізнесом, але в них своє життя. Ніхто не готовий ставити інтереси компанії вище за особисті. Я це прийняв і просто перебудував довгострокові плани. Тобто я не створюю зараз компанію, умовно, на мільярд, ми не робимо багато напрацювань на майбутнє. Ми розбилися, так би мовити, на юніти, де кожен юніт робить одну гру. Дотримуємось реальних планів у цій ситуації.
Ще коли ми евакуювали команди, то дійшли висновку, що не можна за співробітників ухвалювати складні рішення. Я не можу сказати людині, наприклад, виїжджати їй сьогодні з Харкова чи ні. Бо якщо її розстріляють дорогою, я не зможу взяти на себе таку відповідальність. Зараз всі відносини побудовані так, що люди мають робити вибір, а не ми.
Ольга Онищенко: Так, частина людей вирішила повертатися в Київ, частина свідомо поїхала за кордон у Португалію та оформила там temporary protection. І дехто там планує залишатися, якщо за кілька місяців усе не закінчиться. Наприклад, поки діти не закінчать школу. Кожен зважає на свої обставини. Комусь нормально щомісяця переїжджати на нове місце, комусь ні. Комусь треба дбати про родичів, тварин тощо.
Я точно можу сказати, що до остаточних рішень дійшли лише кілька людей в компанії — що ми точно їдемо в цю країну, оформлюємо документи й можемо жити там наступні кілька років. Таких фахівців дуже мало.
Нікіта Форостяк: Ми прораховували різні варіанти та намагалися ухвалити оптимальне рішення, яке влаштує всіх — і бізнес, і людей. Але є різні потреби, бажання і багато факторів. Значно простіше дати людям вибирати самим і підтримувати їх усіма можливими силами.
Ольга Онищенко та Нікіта Форостяк
Про те, чи можливий для AB Games підхід компанії GSC Game World, яка перевезла частину команди в Чехію
Антон Большаков: Це гарний підхід, але в нас не вийшло дійти згоди з командою, щоб зробити один офіс в одній країні. Ми як Запорізька Січ — тисяча думок. Хтось не хоче їхати з Харкова, а хтось хоче в Португалію. Хтось за жодних обставин не покине чоловіка. Неможливо.
Ольга Онищенко: Я б сказала, це не те щоб неможливо, радше недоцільно, тому що є багато реальних причин у людей бути в певній країні. І ти не можеш в кількох країнах відкрити по офісу для двох співробітників. Фактично в нас є офіс на Кіпрі, й він єдиний поза межами України.
Антон Большаков: Я думаю, GSC Game World просто дійшли згоди з командою, і всім було ок відкривати в Чехії офіс. У нас так не вийшло, тому ми такі собі козаки, де кожен чинить, як вважає за потрібне.
«У душі я інді-розробник — і мені некомфортно було будувати компанію». Про те, чим довелось пожертвувати, окрім далекоглядних планів
Антон Большаков: З приємного було те, що ми забрали гру з російських та білоруських магазинів. Дотисли видавця, який вагався.
У мене є така внутрішня втрата в тому, що я хотів будувати компанію в один спосіб, але зараз розумію, що так не вийде. Я це прийняв, і ми переформатувалися. Навіть радію з цього, тому що в душі я інді-розробник — і мені некомфортно було будувати компанію. Я повернувся у цей прекрасний стан, коли придумуєш нові ігри, маєш команду однодумців. Це все стало більше про ігри.
Ольга Онищенко: Додам, що 22 лютого ми закрили один ігровий проєкт, це було бізнесове рішення. Гра була пов’язана з іншим бекенд-проєктом, який теж довелося законсервувати. Співробітників звідти перерозподілили на інші напрями.
Також нам довелося закрити офіс у Дніпрі. Там була взагалі цікава ситуація. Ще на початку березня орендодавець заявив, що всім вдвічі знижує орендну плату, але по факту цього не зробили. У нас половина людей з дніпровського офісу виїхала на захід, а ще частина за кордон. Тож ми відмовилися від оренди, і більше фізичного офісу там немає. Принаймні поки що.
Антон Большаков: Так, і офіси зараз в Україні не працюють, люди відвідують його лише на Кіпрі. В травні ми, думаю, відкриватимемо офіс в Рівному, він найбільш віддалений і, як на мене, найбільш безпечний. І наразі там багато людей. Далі буде видно, відкриватимемо київський офіс чи ні.
На Кіпрі в нас була 21 людина, коли ми приїхали, а зараз залишилося 13. Решта переїхали здебільшого в Португалію, ще кілька — в Чехію та Польщу. У рівненському офісі нині 10 осіб. Загалом у AB Games зараз 126 осіб.
Команда AB Games
«У кожної гри є свій менеджмент і свої процеси найму.» Про те, чи зупинився пошук співробітників у AB Games
Ольга Онищенко: Ми трохи переглянули підходи для своїх процесів. Як Антон казав, ми з великої компанії фактично поділилися на юніти. Це означає, що у кожної гри є свій менеджмент і свої процеси найму, звільнення тощо.
З початку повномасштабної війни в нас з’явилося два нових співробітники. І ми шукаємо ще системного адміністратора в офіс на Кіпр. Також звільнили кількох людей — це не стосується розформованого проєкту напередодні війни. Здебільшого це були працівники адмінвідділу: бухгалтери, системні адміністратори, прибиральниці.
Антон Большаков: Ми всім оплатили роботу до кінця квітня включно, щоб вони могли знайти щось інше. Щодо найму, то, оскільки ми закрили два проєкти, в нас є внутрішній ресурс, щоб закривати позиції. Але ми почали ще два нових проєкти й будемо шукати на нього спеціалістів.
Ще до повномасштабної війни ми неохоче розглядали кандидатів з росії та білорусі, їх так у нас і не з’явилося жодного. А зараз ми точно вирішили, що не будемо шукати фахівців з цих країн.
Зображення з гри AB Games
«Нам є що сказати — попри те, що це мобільний казуальний жанр». Над чим зараз працює AB Games
Ольга Онищенко: Ми продовжуємо працювати над ще одним Hidden Object. І я маю надію, що все ж випустимо його до кінця цього року. Дуже на це сподіваюся. Майже вся команда розробки проєкту зараз на Кіпрі.
Антон Большаков: Ще одна нова гра має іншу механіку. Hidden Object — це те, що в нас класно виходить, і ми робимо наступну круту гру. Потім ми хочемо на іншій кежуал-механіці створити гру «Солітер» для жіночої аудиторії. І нарешті — те, чого дуже хотілося чоловічій частині команди — ми сіли готувати гру в жанрі battler.
Нікіта Форостяк: Це дуже сміливо, тому що це не казуальна тема, а bit work hardcore, і насамперед хардкор. Є великий обсяг роботи, і в нас немає такої експертизи, як в жанрі Hidden Object чи в казуальному ринку. Це справжній виклик для нас, але такі часи.
Антон Большаков: Якщо двома словами, то це гра за мотивами нинішньої війни. Зараз очевидно, що це не просто росія з Україною воює, це боротьба двох світоглядів.
Ми хочемо зробити про це гру, коли є безвольна маса людей, які віддали свою індивідуальність і дозволили ними керувати, як у творі «1984» Орвелла. Україну ж ми пов’язуємо з індивідуальністю, внутрішньою силою, духом. Ідею цього протистояння ми й хочемо закласти в основу гри.
Я колись робив у GSC Game World «Козаків» та «Сталкера» — і ці національні ідеї там також вшиті. Хочу зробити ще одну гру, бо ця тема дуже нам болить.
І мені здається, нам є що сказати — попри те, що це мобільний казуальний жанр. В «мірі» росіян і того, як вони гинуть, є багато абсурдного. Тож ми хочемо зробити масовий продукт, який буде забивати в них цвяхи.
«Зараз образ злодія — це образ руского солдата». Про те, чи вплине ця війна на українську і світову геймдев-галузь
Антон Большаков: Війна точно вплине на українців і на все, що вони роблять. На тих, хто зніматиме кіно, писатиме книжки й робитиме ігри. Складно собі уявити, що ти зараз сядеш і будеш писати гру про льодянички.
Нікіта Форостяк: Я дуже чекаю на наступну Call of Duty. Зараз образ злодія — це образ руского солдата. Якщо вони цього не зроблять, то я не знаю хто.
Важливо розуміти, що це не перша наша війна, але перша, яку всі побачать. Дуже багато гніву та негативу до росіян з боку інших націй, і я сподіваюсь, що росіяни будуть дуже довго уособлювати все негативне й зле — і в іграх також.
Ольга Онищенко: Війна безпосередньо впливає на людей, які працюють у галузі, тому що, на жаль, не всі її переживуть. Це той факт, з яким ми живемо. У нас п’ять співробітників зараз у лавах ЗСУ. З ними все добре, і сподіваюся, що так воно і буде. Але ми всі розуміємо, що війна — це насамперед жертви.
Якщо ми говоримо про якийсь післявоєнний час, коли в нас буде активний процес відновлення країни, то, можливо, хтось не захоче тут залишатися і бути частиною української ігрової галузі. Хтось, можливо, перекваліфікується і працюватиме в галузі охорони здоров’я, а не в геймдеві, чи взагалі піде з ІТ.
Антон Большаков: Ми як компанія і як окремі люди допомагаємо армії й знайшли для себе мотивацію в цьому. Я поганий воїн і не впевнений, що сильно був би корисний зараз на фронті. Якось би, напевно, воював. Але ми заробляємо гроші та екіпіруємо військових на сотні тисяч доларів. Я просто не вважав, що про це потрібно писати.
Окрім закупок, маємо маленьку команду, яка розробляє кастомні дрони для військових і лагодить пошкоджені. Також ми залишаємо робоче місце та оплату в повному обсязі для співробітників, які пішли у військо.
Ольга Онищенко: Один з цих співробітників був у
Троє з цих п’яти людей попросили не виплачувати їм гроші, а зберігати в готівці та в разі чого передати дружинам. Двоє попросили одразу переказувати їх дружинам.
«Я б хотів частину часу присвячувати й тому, щоб шукати російських воєнних злочинців». Про плани на майбутнє і те, що зміниться в компанії після перемоги
Антон Большаков: Зараз ми всі працюємо на перемогу, допомагаючи ЗСУ. Звісно, герої вони, але все одно приємно, що ми хоч трошки корисні.
У мене з’явилися додаткові причини, навіщо робити успішні ігри. Раніше це було для нового крутого офісу, амбіцій тощо. Зараз я розумію, якщо компанія заробить мільярд, то можна буде відновлювати країну.
Я б хотів частину часу присвячувати й тому, щоб шукати російських воєнних злочинців. Зараз завдяки технологіям є багато відкритої інформації — і вони все одно будуть їздити у відпустки. Складно собі уявити, що ті, хто був у Бучі, через п’ять років демобілізуються, куплять через родичів нерухомість на Кіпрі та захочуть користуватися благами цивілізації. Ми як ІТ-спільнота можемо їх знаходити, підсвічувати їхні зв’язки тощо.
Зараз вони кажуть, що треба знищити західний світ, але я певен, що рано чи пізно вони захочуть користуватися його благами, відправити своїх дітей у західні школи тощо. Я хочу цьому завадити.
Для ключових співробітників проєкту я роздаю опціони. Це можливість для них відбудувати своє життя, якщо в них тепер немає дому чи не вийде довго туди повернутися.
Якщо в тебе успішна компанія, то в якийсь момент втрачається мотивація. Коли всі потреби закриті, то навіщо ще створювати успішну гру? Війна дала мені такі причини.
1 коментар
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів